Перейти до контенту
0 800 507 028
Новини

«Зруйнувати радянську традицію „німих“ солдатів та відродити культуру козацтва, де кожен є носієм перемоги»

Сили територіальної оборони ЗСУ 44 переглядів

Яку роль на війні відіграє повага, душевний спокій, впевненість у побратимах і команди­рах та чи важливо бійцеві відчувати свою зна­чимість розповів «Спротиву» головний капе­лан Командування Сил ТрО Сергій Дмитрієв на псевдо «Падре».

Із самого початку російсько-української війни він знаходиться поруч з українськими воїна­ми. У 2014 році на добровільних засадах став капеланом 30-ї окремої механізованої бригади, згодом був офіційно її капеланом. Один з ініці­аторів ідеї відкриття Стіни пам’яті загиблих за Україну біля Михайлівського Золотоверхого мо­настиря у Києві. Заступник голови синодально­го управління соціального служіння Православ­ної церкви України (Еleos-Ukraine).

На думку Сергія, у війську потрібно побудува­ти таку систему соціального супроводу, щоб вій­ськовий, знаючи, що в його сім’ї або в колективі все добре, мав душевний спокій. Цьому треба приділяти увагу, особливо під час навчання вій­ськовослужбовців.

«Будь-яке навчання згуртовує, визначає духов­ні і життєві потреби кожного, дає можливість розкрити індивідуальності бійців. Вкрай важли­во знати, на що здатен кожний з них», — зазна­чає «Падре».

Повага на війні

Повага відіграє надважливу роль — без неї втрачається мо­тивація. Повага в будь-якій сім’ї — це про відчуття безпеки, впевненість, довіру, адекватну оцінку, підтримку. Повага є головним фактором, що об’єднує будь-яку команду.

Якщо в команду принести неповагу, то ця команда пере­твориться у групу ворогів, де з’явиться конкуренція, страх, безініціативність і підлість. Сама атмосфера неповаги — це атмосфера руйнування.

Важливими складовими мотивації воїнів є, з одного боку, душевний спокій і впевненість в побратимах, а з іншого — безпосередньо атмосфера поваги в колективі.

Коли військовослужбовець відчуватиме душевний спокій і впевненість у побратимах, у нього буде формуватися й пова­га до підрозділу, в якому він служить.

Повага не може бути односторонньою — ти завжди щось віддаєш і щось отримуєш натомість.

Роль капелана у подоланні стресів

В нашій культурі священник відіграє важливу роль. Навіть сама його присутність поруч допомагає. Гасло капеланської служби «Бути поруч» не випадкове. У підрозділі капелан ви­ступає як певна духовна совість, духовний батько, котрий має авторитет та повагу.

Кожен солдат хоче, щоб його вислухали, і капелан може йому в цьому допомогти — почути всі проблеми, що його турбують.

Головна роль священника — слухати. Про біль, розчаруван­ня, надії, можливості. Людині, яка виговориться, стає легше.

Якщо в підрозділі є людина, якій довіряють, значить їй можуть відкритися, розповісти, що на серці. І таким чином, навіть непомітно для себе, отримати духовну і психологічну допомогу. Після цього з’являться сили рухатись далі.

Важливо говорити з бійцями

Людині, яка була у зоні бойових дій, може бути важко спіл­куватися з рідними та близькими. У військовослужбовців є потреба у відчутті, що їх розуміють і підтримують. У поране­них — в першу чергу. Але іноді у бійців може скластися вра­ження, що цивільні їх не сприймають.

В ідеалі у бригаді має бути ціла команда, що займається супроводом і підтримкою бійця, який пережив травматич­ний досвід або поранення. Її завдання — працювати з такими людьми і контролювати увесь хід лікування.

Розуміння і прийняття — це перші «ліки», які має отриму­вати боєць.

Поранений має найвищий ступінь вразливості. Вразливі­шим він ще ніколи не був у своєму житті. Слова «ми про тебе пам’ятаємо, тримайся, живи, борись» може бути для нього не менш важливими, ніж медикаменти, які він приймає.

Перш за все потрібно, щоб сам підрозділ працював задля побудови в колективі атмосфери довіри і взаємної підтрим­ки, від молодших до старших командирів. В умовах обме­жених ресурсів і постійних стресів військовослужбовці най­більше цінуватимуть те, що за них борються, захищають і переживають за них їхні лідери.

Створити мінімальний комфорт

Кожен військовослужбовець, де б він не перебував, завж­ди хоче створити для себе хоч якийсь комфорт: мати мож­ливість зняти берці, помитися, підготувати місце, де можна приготувати їжу.

Ми завжди маємо пам’ятати, що ми — люди, і в нас є потре­би, в тому числі, у комфорті, навіть на війні.

Це має бути частиною культури під гаслом «Туди, куди при­ходять українці — туди приходить цивілізація, людські цінно­сті та базові можливості для життя». Де є українці — буде і гідність. Навіть в окопі або в зруйнованому селі.

Бути почутим

Здатність солдата артикулювати свою точку зору, бути по­чутим і зрозумілим говорить про силу зростання професіо­налізму армії. Такому солдату можна делегувати ухвалення рішень, і він самостійно зможе досягати результату.

Треба зруйнувати радянську традицію «німих» солдатів та відродити культуру козацтва, цивілізованого світу, де кожна людина є носієм перемоги.

Висловлювати свою точку зору — базове право. Отримати оцінку своїх слів і знати, що можна ділитися знаннями, своїм баченням — цим виражається цінність бійця для команди і командира.

Здатність командирів приймати таку комунікацію від під­леглих говорить про їхню інтелектуальну силу і розуміння того, на що здатен колективний розум. Якщо командир по­будував у підрозділі високу культуру довіри, тоді він зможе організувати справжню команду зі своїми бійцями.