Перейти до контенту
0 800 507 028
Новини

«Старлінки» паяють прямо на фронті. Як живеться зв’язківцям на передовій

Сили територіальної оборони ЗСУ 180 переглядів

Підполковник, зв’язківець 251-го ба­тальйону Сил територіальної оборо­ни ЗСУ Василь на псевдо «Кіндрат» разом з побратимами своїми ру­ками лагодять радіостанції, план­шети і навіть «старлінки» прямо на фронті. Боєць розповів, з якими труднощами доводиться стикатися його підрозділу на фронті і як вони разом долають всі виклики.

Василь “Кіндрат”

Зараз «Кіндрат» проходить службу у 251-му батальйоні Сил територіальної оборони на по­саді начальника зв’язку. До цього брав участь в обороні Києва та Миколаєва у складі 206-го «бату».

Разом з «Кіндратом» проходять службу люди дуже різних професій: айтівці, інженери, ху­дожники, лікарі та власники серйозного міжна­родного бізнесу.

«Іноді важко повірити в те, що архітектор і художник разом встановлюють сучасне теле­комунікаційне обладнання на напірній вежі ви­сотою в 50 метрів, а допомагає їм один з провід­них фахівців України в сфері слухових апаратів. І переважна більшість із них не мала жодного бойового досвіду до лютого 22 року», — каже військовослужбовець.

ВИКЛИКИ

Основні виклики з’явилися ще на стадії фор­мування підрозділу. Найважливішим із них була нестача фахових спеціалістів. Відібрати та­ких із загального потоку — дуже складно. Крім того, багато вже входило у сформовані групи, з яких висмикнути фахівця майже неможливо.

Доводилося їздити за сотні кілометрів у ре­зервні батальйони, говорити з десятками лю­дей, щоб підібрати особовий склад. Дійшло навіть до того, що в одному з таких підрозді­лів «Кіндрат» відібрав трьох людей, які щойно завершили курс операторів ПЗРК. Якщо вони опанували «Іглу» та «Стінгер», то й зі зв’язком проблем не має бути, подумав він. Сам процес набору особового складу тривав більше місяця.

Також одна з найбільших проблем — це нав­чання.

ВНУТРІШНЯ МОТИВАЦІЯ

Готували нових зв’язківців прямо «в полі». Часто доводилося займатися самонавчанням за матеріалами з інтернету або ділитися досві­дом один з одним. Для того, щоб зацікавити людей до саморозвитку, в підрозділі розробили програму підготовки зв’язківців за кількома на­прямками і рівнями.

Після того як людина отримала певний рівень знань та навичок, вона здає внутрішні іспити з тієї чи іншої дисципліни. Після успішної здачі боєць отримує право носити нашивку за рів­нем своєї підготовки. Таким чином у підрозділі з’явилося три почесні звання різного ступеня. Що більше тестів боєць зумів здати, то вищий рівень він отримував. Така внутрішня мотива­ція дозволяє підвищувати навченість особового складу навіть за відсутності попередньої підго­товки.

Інша болюча тема — технічне забезпечення. Звісно, левову частку потреб закриває бригада. А конектори, фідери, спеціалізований інстру­мент бійці дістають власними силами або за допомогою волонтерів та благодійників.

НАЙВАЖЧЕ ЗАВДАННЯ

Найтяжче завдання було в Бахмуті. Перш за все тому, що це було перше завдання для під­розділу «Кіндрата» саме як для зв’язківців, адже до цього ніхто з них не брав участі у забез­печенні зв’язку в бойових умовах.

Величезна кількість залізних та залізобетон­них конструкцій, купа перешкод та перепа­ди рельєфу. Все це значно ускладнює роботу. А встановлення антен — це окрема історія.

«Після приїзду в Бахмут ми розгортали анте­ну на одному з будинків. За 700 метрів від нас йшов інтенсивний стрілецький бій та працюва­ла артилерія. І ми троє, як на долоні, встанов­люємо триметрову антену. Якби нас тоді поба­чили, то довго б ми там не протягнули. В той же день, після встановлення та налагодження зв’язку, розбомбили наш КСП. Внаслідок обстрі­лу розпочалася серйозна пожежа, задимлення. Майже цілу ніч ми пірнали в задимлений під­вал, щоб врятувати залишки засобів зв’язку, а потім тягнули їх на нове місце», — згадує зв’язківець.

Є ще безліч ризикових ситуацій, з якими сти­каються зв’язківці мало не щодня. Кожен ви­хід на дах будинку в Бахмуті це як невеличка спецоперація. Спочатку розвідка вдень. І то в кілька заходів, бо якщо довго затриматися на даху, туди може щось прилетіти. А потім вже вночі або «по сірому» — вихід і виконання ро­біт. Елементарне планове встановлення антени може займати мало не цілий день.

ЧИ ЗМІНИЛАСЯ ТАКТИКА ВОРОГА

Тактика ворога насправді змінилася несуттєво.

Він планомірно розбирає будинок за будин­ком. Аж до того моменту поки той перестає бути придатним для оборони або внаслідок по­жежі, або просто в ньому «складаються» кілька поверхів. І якщо на початку нашого перебуван­ня в місті, обстріли переважно концентрували­ся на передових позиціях, то зараз це поступове знищення всієї території, яка знаходиться під нашим контролем.

Інтенсивність і калібр зброї, що застосовуєть­ся, зростає мало не щодня. Ще вчора ти йшов цією дорогою, і було все ціле, а вже сьогодні там величезна вирва метрів 10 в діаметрі і всереди­ну вже встигла влетіти якась машина. З такою інтенсивністю обстрілів, роботи нам не бракує.

В день у нас може бути пошкоджено або зни­щено два-три «старлінка» на батальйон, пере­битий фідер, антена, яку збило ударною хвилею.

«І вдень, і вночі ми можемо піти кудись замі­нити «старлінк» або пошкоджену антену ре­транслятора і довго з ними провозитися фак­тично на очах у противника. Кілька разів під час таких операцій нас обстрілювали, але, на щастя, не влучили», — розповідає «Кіндрат».

ПАЯЛЬНИК І «СТАРЛІНК»

Спеціалістам-зв’язківцям постійно доводить­ся лагодити щось (і не тільки «старлінки») під час виконання бойових завдань. Ремонтують все, до чого можуть дотягнутися, і що прино­сять інші військовослужбовці. Це можуть бути радіостанції, планшети, генератори та інверто­ри. Оскільки техніка в таких складних умовах

часто ламається, то паяти доводиться мало не щодня. Тому нерідко зв’язківців підрозділу жар­тома називають «фіксиками».

ЧИ Є ДИФІЦИТ «СТАРЛІНКІВ»

Проблем зі «старлінками» наразі немає. За­звичай основні потреби підрозділів на лінії бо­йового зіткнення закриваються першочергово і досить оперативно.

Наприклад, каже «Кіндрат», від дзвінка на­чальнику зв’язку бригади до отримання не­обхідних радіостанцій тут, на місці, минуло близько 48 годин.

А от про проблеми з транспортом можна і не говорити. Машина в Бахмуті живе не довше тижня. Тому транспорт — це дійсно болюча тема.

ВСІ МАЮТЬ ГОТУВАТИСЯ

«Кіндрат» з числа тих, хто готувався до пов­номасштабного вторгнення заздалегідь. Тому, коли воно сталось, боєць був повністю укомп­лектований: мав усе — від «броніка» до запас­них магазинів.

Разом з тим зв’язківець радить вдоскона­лювати майстерність не тільки діючим вій­ськовослужбовцям, а й цивільним, які ще не долучилися до збройного спротиву: вчитися, записуватися на курси тактичної медицини, ходити на стрільбище, обирати спорядження тощо.

«Адже москаль сам себе не вб’є, йому треба допомога», — резюмує «Кіндрат».