“Обережно, міни!”: Як відбувається навчання саперів у Силах ТрО

Простора світла зала нагадує університетську авдиторію. Але замість мікроскопів, терезів та гальванометрів на столах розкладені десятки навчальних мін, гранат, снарядів, пускових механізмів і різного роду датчиків. Кілька десятків студентів вивчають нову тему. Однак це не звичайні студенти, а військовослужбовці Сил територіальної оборони ЗСУ, які опановують спеціальність “сапер”, або combat engeneer, за класифікацією NATO.

Редакція вісника “Спротиву” відвідала вишкіл саперів і поспілкувалася з інструкторами та курсантами.

“Підготовка саперів триває близько місяця. Спочатку викладається теорія. Непідготовлених людей допускати до вибухівки заборонено, — розповідає “Ульріх”, один з інструкторів навчального центру. — Потім теорія закріплюється на полігоні. Курсанти виконують різні вправи, виготовляють заряди різного типу, вчаться робити розрахунки їх потужності, роблять вибухову мережу. Теорія завжди чергується з практикою. Курсанти вивчають типи мін, які використовуються нашими Збройними силами та противником. Після цього вони вчаться на практиці проходити мінні загородження різного типу, встановлювати та знімати всі типи мін, проводити розвідку. Вчимо знешкоджувати вибухові пристрої, в разі, якщо їх неможливо зняти”.

З нами спілкуються троє інструкторів вишколу. Всі вони мають бойовий досвід, за плечима у кожного роки саперної справи. У навчальний центр вони прийшли з різних бойових підрозділів і тепер передають свої знання початківцям. Хтось проходив інструкторську підготовку у Польші, хтось пройшов відповідне навчання в Україні. Вони забороняють себе фотографувати, але охоче розповідать про те, як влаштована навчальна програма.

“Якщо навчальним завданням є, наприклад, встановити протитанкове мінне поле, ми ділимо групу надвоє, — пояснює “Клевер”, — Половина ставить міни в одній локації, друга половина —в іншій. Потім міняються локаціями і відпрацьовують розмінування. Якщо курсанти працюють з датчиками цілей, то працює група від двох до шести людей”.

Вони показують нам навчальні місця для практичних занять. Це ділянки у лісі поряд з будівлею навчального центру, огороджені стрічками з попередженням про небезпеку. За стрічки краще не заходити — заміновано. Навчальні боєприпаси нас не вб’ють, але і приємного в такому підриві мало. 

“Командування Сил тероборони дуже ретельно ставиться до відбору слухачів. Вони повинні мати певні здібності і прослужити у війську не менше року, — каже інструктор з позивним “Юань”, — Не кожен може бути сапером. На мою думку, на етапі відбору потрібно обов’язкове психологічне тестування. Це дозволить ефективніше витрачати державні гроші на підготовку”.

А які якості повинен мати хороший майбутній сапер? — питаємо ми.

“Перш за все, людина має хотіти опанувати цю спеціальність. І розуміти, що криється за словом “сапер”, — каже “Ульріх”. — Крім того, людина має бути сміливою і не боятись працювати з вибухівкою. Не всім це дано. У деяких курсантів, принаймні на початку, від страху тремтять руки. Вони потребують підтримки наставників для того, щоб навчитися контролювати себе”.

“Плюс, сапер має постійно самовдосконалюватися, вивчати нові зразки мін, — додає “Клевер”. — Якщо людина цього не робить, йому тут не місце”.

Ми питаємо, наскільки важливо для сапера мати багаж знань з хімії чи фізики. Інструктори запевняють, що достатньо знань з фізики на рівні восьмого класу школи.

“Достатньо розуміти, як побудувати електричну мережу, — каже “Юань”, — Розуміти, що таке паралельне та послідовне з’єднання. Всьому цьому можна навчитися вже тут, якщо людина має бажання вчитися”.

Як ви оцінюєте здібності курсантів? Як відбувається іспит? — запитуємо.

“Зрозуміти, чи засвоїла людина матеріал, можна вже у процесі навчання, — каже “Ульріх”, — Після проходження кожної теми ми робимо зріз знань. Курсанти відповідають на запитання з теорії. Наприклад, мають за параметрами завдання розрахувати кількість вибухівки, яка потрібна для підриву мосту із заданими параметрами. І на залік відпрацьовують практичні завдання — встановлюють або знімають вивчені міни. Випускний екзамен також складається з теоретичної та практичної частин”.

“Ті, хто успішно склали екзамен, отримують сертифікат з печаткою навчального центру і повертаються у свої підрозділи”, — додає “Клевер”.

Уточнюємо: А чи може бути таке, що людина провалить екзамен і не отримає сертифікат?

“У нас таких ще не було, — відповідає “Ульріх”. — Але здібності у курсантів різні. Хтось здатний стати першокласним сапером, а хтось зможе працювати лише другим або третім номером. Як у подальшому розвиватимуться ці бійці, залежить від їхніх командирів”.

Чи є на саперському вишколі свої традиції, як наприклад дзвін, яким розпочинається і закінчується курс для командирів взводів? — цікавимося ми.

“Поки немає, — каже “Ульріх” і жартує — Поки що ніхто з курсантів не підірвався і це вже хороша традиція”.

Ми просимо порівняти стандарти навчання у цьому навчальному центрі зі стандартами британської навчальної програми, яку дехто з інструкторів проходив у Польщі.

“Навряд чи в умовах війни ми можемо повною мірою запровадити стандарти західних армій, — пояснює один з інструкторів. — Зараз ми не зможемо організувати, наприклад, щоб на короткій відстані від кожного сапера чергувала бригада швидкої, як це робиться на Заході. Ми даємо курсантам тільки те, що буде реально застосовуватися в наших умовах”.

Разом з інструкторами ми розглядаємо розкладені у навчальній аудиторії наочні матеріали — вибухові пристрої та засоби приведення їх у дію.

“У нас є практично всі засоби, які застосовуються у сучасній війні. Від штатних до саморобних, які використовує противник, — каже “Ульріх”, — І ми продовжуємо збирати матеріальну базу. Багато чого доводиться знаходити самотужки. Постійно аналізуємо ефективність навчальної програми, думаємо, що можна вдосконалити”

“Наприклад, у майбутній курс додатково буде включена тактична медицина, — додає “Юань”, — Домедична допомога, евакуація поранених. Крім власне набуття навичок такмеду ми хочемо продемонструвати курсантам, як дорого групі, яка працює за лінією фронту, може коштувати помилка сапера”.

Завершуємо розмову запитанням про те, як, за їхніми оцінками, змінилася система підготовки особового складу в Силах територіальної оборони.

“Стало краще, — вважає “Ульріх”, — Ми рухаємося, розвиваємося. Стає більше навчальних центрів, більше інструкторів. Вже зараз їх достатньо, щоб забезпечувати індивідуальний підхід для кожного з курсантів. Створюються хороші умови для навчання. Тут у людини є можливість трохи відпочити, зняти бойовий стрес і зосередитися на навчанні. Тут ми маємо під рукою велику кількість навчальних матеріалів, чого неможливо забезпечити в окремому підрозділі. Такий підхід до організації навчання, на мою думку, себе виправдовує”.

Закінчується перерва, під час якої ми спілкувалися з інструкторами. Авдиторія наповнюється курсантами. Це привітні й розумні чоловіки від 25 до 50 років в одностроях ЗСУ. Вони раді перекинутися з нами парою слів, але забороняють себе фотографувати — ворог не повинен знати в обличчя тих, хто готуватиме мінні пастки для їхньої техніки та піхоти.