Як тероборонівці звільняли херсонські острови

Третього січня на карті DeepStateMap з’явилося малопомітне оновлення. Автори позначили ділянку в 0,01 квадратного кілометра як звільнену. Ця територія менша за два футбольних поля, тож на неї мало хто звернув увагу. А марно. Бо тоді розпочалася унікальна операція, яка не має ана­логів у цій війни з Росією.

Згадана ділянка розташована на одному з островів на південний захід від Херсона. Аби звільнити її захисники міста форсували Дніпро. Тоді почалися довгі бої за острови, які вже увійшли в історію війни як одна з найскладніших операцій. А її учасники — як «річпіхи».

Ключову роль у цій операції відіграли бійці херсонської тероборони. Кілька місяців поспіль українці планомірно вичавлювали окупантів з островів у дельті Дніпра. Таким чином вони відтісняли ворога від міста, що зі свого боку позбавляло росіян можливості обстрілювати житлові квартали Херсона з мінометів.

Спочатку для операції відбирали херсонців, які знали акваторію та місцевість. У підрозділах знайшлися рибалки та дайвери, були й такі бійці, у яких на островах залишалися власні дачі. Водночас не всі бійці почувалися впевнено на воді, хтось навіть не знав елементарних правил поведінки на човні. У тероборонівців почалося інтенсивне навчання для виконання завдань на островах.

Найскладніше було підготувати бійців морально. Під час операції на островах тероборонів­ці перебували під постійним обстрілом ворога. Росіяни основний вогонь артилерії, мінометів та танків переключили з міста на його захисників на островах. Плюс на самих островах часто виникали контактні бої: херсонці йшли на штурми, довгий час перебували на близькій від­стані від росіян — аж до кількох метрів.

Перші групи тероборонівців переправилися на лівий берег Дніпра у лютому. У ніч першого заходу в Херсоні був мороз мінус 10, а на Дніпрі — великі хвилі, тож на острів бійці прибули мокрі. Доки дісталися до позиції, вода на одязі замерзла, бійці вкрилися льодом. Висохнути вдалося лише за пару діб.

Однією з особливостей островів під Херсоном є неможливість облаштувати там окопи. Бій­ці копали вглиб на 40-50 см, і там вже з’являлася вода. З іншого боку, будь-які укриття одразу привертали увагу ворога, дронів у росіян було більше, ніж комарів. Тож щойно вони помічали зміни у ландшафті або фасадах будинків — відразу починали накривати артилерією.

Інша особливість — обмеження свободи дій. Значна частина островів — це непрохідний очерет, і лише невелика частина — земля. Зазвичай земля — це вузька смуга дач вздовж бе­рега. Ці будинки без фундамента, максимум — в одну цеглу, а часто — просто дерев’яні, які пробиваються навіть кулями.

Росіяни закріпилися на іншому кінці дач. Вибити їх звідти було складно, бо вони викликали вогонь підтримки від своїх основних сил, які базувалися на «твердій землі». У першу чергу працювала ворожа артилерія та міномети, а з району Кардашинки по островах били ще й танки.

Проте це не завадило тероборонівцям витісняти ворога. Уже у лютому херсонці пішли на перші штурмові дії і поступово витіснили росіян. Згодом бійці вже пристосувалися до умов бойових дій на островах і відпрацювали механізми взаємодії, які допомогли краще викону­вати завдання. У наступні місяці контрольованої тероборонівцями землі на островах ставало все більше.

На островах навколо Херсона тероборонівці залишалися аж до підриву росіянами Кахов­ської ГЕС. Навіть після цього злочину бійці сподівалися залишитися на своїх позиція, але рівень води невпинно наростав. Того ранку евакуація тривала більше 5 годин. Останні теро­боронівці відходили, коли вода була їм по груди.

Незадовго до початку операції на островах херсонці вигадали собі назву «степові вовки». Бої на островах внесли корективи, тероборонівці почали називати себе річковою піхотою — «річпіхами».

На островах вони виконували завдання поруч з іншими підрозділами сил оборони, зокрема зі спецпризначенцями. «Річпіхи» із задоволенням згадують, що в окремих моментах пере­вершили краще озброєних та краще підготовлених бійців.

Історично для українців бої на островах та на воді — не новий досвід. Ще запорізькі козаки часто рухалися човнами Дніпром та Бугом, били противника на річках та у Чорному морі. Сучасні «річпіхи» продовжили славу своїх пращурів. І отримали свою заслужену відзнаку. На День Незалежності президент Володимир Зеленський відзначив бойові заслуги херсонської бригади тероборони. Відтоді Бойовий прапор бригади прикрашає стрічка «За мужність та відвагу».

Матеріал було підготовано спеціально для часопису “Спротив”.