Ворог онлайн. Методи й засоби інформаційної війни

Кожна війна — це протистояння не лише на полі бою. Методи інфор­маційного впливу на противника використовували ще в найдавніші часи. Китайський стратег Сунь-Цзи (VI століття до н. е.) наголошував на важливості послабити ворога, підірвавши його дух. Для цього, за його словами, потрібно дискредитовувати лідерів, створювати конфлік­ти між воїнами та командирами, залякувати й дезінформувати насе­лення. Приводів для таких маніпуляцій може бути безліч: від соціальної нерівності до релігійних конфліктів і неправдивих чуток.

Власне дезінформацію Сунь-Цзи вважав дієвою і потужною зброєю. «Війна — це мисте­цтво обману. Ми воюємо у прямий спосіб, а перемагаємо у непрямий. Виграє війну той, хто зможе обманути й перехитрити ворога», — писав він.

В пізніші часи, особливо з появою друкованої преси, методи інформаційної боротьби значно вдосконалились. Наполеон Бонапарт, наприклад, з допомогою газет намагався виправдовувати вторгнення французької армії до інших держав. В підконтрольних йому друкованих виданнях французьких солдатів описували як визволителів, а не окупантів. Іноземці, які читали французькою, розносили цю інформацію по всьому світу, формуючи таким чином образ «могутнього й справедливого Наполеона».

Зовсім на новий рівень методи інформаційної війни вийшли з винаходом телеграфу й радіозв`язку. Перехоплені повідомлення противника (правдиві або фейкові) часто могли вирішити долю битви. А промови політиків і командувачів у етері радіостанцій — згурту­вати народ чи необережно посіяти серед нього паніку.

Фейкова інформація схожа на інфекцію

В наші часи, коли в сотні разів збільшився потік інформації, а будь-яку новину фактич­но кожен власник смартфону може отримати наживо, інформаційні війни стали значно інтенсивніші. Інструментів для впливу на військо й цивільних побільшало, проте цілі за­лишились ті самі, що і в часи Сунь-Цзи. У війні, яку проти нас розв`язала Росія, вона праг­не деморалізувати військових, розколоти суспільство й, що важливо, — переконати нас і весь світ у своїй непереможності.

Оксана Мороз, засновниця ініціативи з інформаційної гігієни «Як не стати овочем», на­водить приклад російського «вкиду». Не так давно, говорить вона, мережею ширились відео, на яких бійці стверджували, що вони начебто «голі-босі на передовій», а коман­дири кинули їх напризволяще. Ці матеріали активно репостили як звичайні користувачі соцмереж, так і зацікавлені особи. Очевидно, що проблеми із забезпеченням час від часу можуть виникнути в будь-якому підрозділі. Особливо, якщо той виконує завдання на передовій. Але завдання ворога — максимізувати цю проблему. Створити враження, що така ситуація — загальна для усіх наших Збройних Сил.

«Ворог використовує всі канали інформації. Абсолютно всі. Ключове його завдання — поширювати новину руками «корисних ідіотів» (Так іронічно називають тих, хто пере­конаний, що насправді робить добру справу — Ред.). Проте деякі лише таких вдають, а в дійсності — це проплачена кремлівська агентура», — говорить пані Оксана. «Вони мають свою аудиторію, яка акумульована саме таким чином, що сприймає ці «зрадофільські» меседжі в різних інтерпретаціях, а потім злагоджено їх поширює. У росіян є навіть цілі школи, де цих «послідовників» готують. Такою інформацією «заражаються» звичайні ко­ристувачі, які далі поширюють та «інфікують» нею інших».

Оксана Мороз радить також звертати увагу на емоцію, яку провокує той чи інший мате­ріал на дражливу тему. «Якщо є інформація, що «вмикає» у вас настільки сильну емоцію, що нею хочеться негайно поділитися, то, швидше за все, треба зривати внутрішній «стоп- кран». Варто зупинитися, хоча це й важко. А зупинившись, треба привести себе до тями простими раціональними питаннями: хто і для чого це поширює? Про кого конкретно йдеться в інформації? Якщо інформація про військових, то чи відомо, про який конкретно підрозділ мова?», — говорить вона. «Якщо справді виявлено факт, що комусь потрібно допомогти, то сьогодні не так складно буквально в два-три «кліки», донести цю інформа­цію до Командування, яке вирішить конкретну ситуацію. Але якщо ти просто поширюєш, лайкаєш чи емоційно коментуєш, то працюєш на ворога. Це аксіома, яка в нашому світі соціальних мереж не піддається жодним сумнівам».

«Людина в пікселі» завжди говорить правду?

Військовим треба пам`ятати і про власну відповідальність, коли вони створюють той чи інший контент. Скажімо, записують відео, публікують пост у фейсбуці чи дають інтерв`ю для медіа. Довіра до «людей у пікселі» в суспільстві надзвичайно висока. За результа­тами загальнонаціонального опитування, яке у вересні 2023 року провела соціологічна група «Рейтинг», Збройним Силам України довіряють 94% громадян.

Отже, коли військовий, розповідаючи яку-небудь новину, вдається до узагальнень, йому безперечно вірять, а його пост миттю стає «вірусним».

Військові, ясна річ, мають безліч інсайдів, до яких їм самим варто ставитись критично. Пам`ятати, наприклад, що інформація від побратима стосується лише підрозділу побра­тима. І не слід її узагальнювати для всього війська. А спілкуючись у соцмережах і ділячись емоціями, варто наголошувати, що йдеться лише про персональний досвід, не більше.

Популярністю воїнів не раз користувався і продовжує користуватися ворог. В ТікТоку, наприклад, часто поширювались відео так званих «експертів», псевдовійськових, які десь під Києвом переконували свою аудиторію, що вони під Бахмутом. Звісно, справжні вій­ськові одразу помічають брехню, але цивільних переконати легко. Як було вже сказано, під впливом емоцій, звичайні користувачі активно поширюють і коментують цей контент. А якраз саме це й потрібно росіянам, які таким чином доносять до них потрібні меседжі. Зазвичай, «зрадницькі».

В цілому, як відмічає Оксана Мороз, інформаційні атаки росіян відбуваються за трьома векторами. Перший — про те, що таку державу як Росію неможливо перемогти. Вона, мов­ляв, має невичерпні технічні та мобілізаційні ресурси. При цьому джерела таких нарати­вів «забувають», що українське військо не раз перемагало росіян. Згадати хоча б розгром їхньої армії під Києвом, на Харківщині чи на півдні восени 2022 року.

Другий вектор — про те, що від нас приховують інформацію. Ми насправді, мовляв, від­ступаємо, а нам цього не кажуть. Це в той час, коли будь-яку інформацію перевірити зараз нескладно. Достатньо отримати її з різних джерел і порівняти. Сюди ж додається твердження про те, що західні партнери втомилися від війни й більше не планують нам допомагати. Що також є неправдою, бо жодної такої заяви від наших союзників за остан­ній час не було.

Третій — як наслідок перших двох про те, що нам потрібен мир будь-якою ціною. Мовляв, єдиний вихід — це сідати за стіл переговорів з ворогом.

І, звісно, те, що вже стало «класикою» російських «вкидів» — начебто розкол між на­шою політичною та військовою верхівкою. Хоча не тільки. Завдання ворога — розколоти суспільство, посіяти ворожість між різними категоріями населення: між військовими і цивільними, між мешканцями тилових і прифронтових міст, між різними групами воїнів тощо.

Кремлівські ботоферми

Про соцмережевих ботів, яких продукує ворог, знають, мабуть, всі. Проте, час від часу, українські користувачі того ж фейсбуку все одно потрапляють до них на гачок. Нагадає­мо, що бот — це спеціальна програма, яка імітує діяльність людини в соціальній мережі.

«Раніше проблемою для творців ботів було те, що вони не могли генерувати власні тек­сти. Зараз це вирішилось за допомогою штучного інтелекту. Тепер часто навіть профе­сіоналу буває важко відрізнити якісного бота від живого користувача. Тим більше, що й справжні користувачі під дією стресу, страху або інших сильних емоцій, буває, також дивно ведуть свої акаунти. Тому й ботам нескладно імітувати дії живих людей», — зазна­чає Оксана Мороз.

Цілі ботів, звісна річ, спрямовані нам на шкоду. Наприклад, вони масовими скаргами блокують невигідний для росіян контент. Або навпаки, численними лайками й перегля­дами піднімають в топ потрібне для них відео. Деякі боти можуть бути прокачані до рівня лідерів громадської думки, мають свою аудиторію й навіть «біографію» і здатні вкидати інформацію. Часто людина, встрявши в інтернет-суперечку навіть не підозрює, що має справу з програмою, а не зі справжнім користувачем.

Кілька простих правил інформаційної гігієни:

1. Зверніть увагу на джерело. Часто для поширення неправдивої інформації використо­вують маловідомі або щойно створені ресурси. Іноді сайти, схожі на офіційні (наприклад, m1l.gow.ua замість mil.gov.ua)

2. Перевірте автора посту. Звичайні боти зазвичай мають небагато «друзів» і коротку «історію» в стрічці.

3. Ігноруйте матеріали під емоційними заголовками «Шок!», «Сенсація!», «Від нас при­ховали!», а також ті, де знеособлені персонажі: «Військові скаржаться…», «Експерт пояс­нив…», «Жителька повідомила…». Зазвичай це відверта маніпуляція.

4. Зверніть увагу на кількість коментаторів. Якщо їх багато, не виключено, що матеріал просувають боти. Те саме стосується й поширень.

5. Придивіться до фото. Часом фейкові матеріали роблять нашвидкоруч і залишають «фотошопні» сліди.

Більше інформації можна знайти за посиланням.