Важливо збудувати в собі стержень внутрішньої самомотивації і осягнути себе як воїна

Молодшого капелана 118 бригади Сил ТрО Володимира Педька побратими на­зивають капеланом-розвідником. Він впевнений, що священнослужителі мають бути поруч зі своєю паствою у найсуворіші часи. І війна — не виняток.

Володимир — священник, підприємець, інструктор національної скаутської організації «Пласт». Був двічі поранений. Відзначений Хрестом Командувача Сил ТрО та церковними нагородами. Він розповів нам про те, чи може капелан бути на фронті разом зі своїм підроз­ділом та про важливість підтримки сімей і рідних бійців, доки ті воюють.

Як капелан став розвідником

Все склалося випадково. Ми поїхали в Попасну, перевірити, як там наш підрозділ. Одній з груп треба було піти у розвідку і зайти на одну з позицій. Оскільки не вистачило людей, я був одним з тих, хто зголосився йти з хлопцями з групи розвідки. З того часу ми з ними тісно спілкуємось, були не на одному завданні разом.

Спілкуюся я звісно з усіма, жив разом з бійцями і допомагав їм виконувати завдання.

У нас у бригаді сім капеланів. Всі вони бойові. Сьогодні тільки я знаходжуся в тилу після поранення, а всі інші — у підрозділах на сході.

Допомога сім’ям бійців

Зараз займаюсь допомогою дітям військовослужбовців, пораненим бійцям, родинам і вдо­вам воїнів. Беру участь у заходах прощання з бійцями.

Роботи вистачає. Наприклад, якось допомогли доставити вагітну дружину одного з бійців до пологового будинку, оскільки швидка не могла доїхати, щоб її забрати. Наш волонтер ледь її довіз, все закінчилося добре. І подібних випадків багато: рубаємо дрова стареньким батькам наших воїнів, підтримуємо стосунки з військовослужбовцями, яких вже комісовано за станом здоров’я. Ми — як сім’я.

Бійцям така підтримка важлива, вони про неї знають і до капеланів звертаються у разі потреби.

Це дозволяє військовослужбовцям думати про свої бойові завдання, а не про сімейні чи побутові проблеми. В першу чергу воїн є ефективним, коли думає про війну.

Як працює капеланська служба черкаської бригади Сил ТрО

Капеланська служба складається з кількох відділів, які працюють за різними напряма­ми:

1. Допомога військовослужбовцям та їхнім рідним.

2. Молодіжна діяльність, робота з дітьми військовослужбовців. Ми підписали меморан­дум з черкаським осередком «Пласту» і створили середовище для виховання дітей наших військовослужбовців.

3. Гуманітарний відділ. Наскільки вдається, ми закриваємо певні потреби наших бійців: машини, тепловізори, дрони, старлінки, одяг, взуття, засоби гігієни тощо.

4. Просвітницький напрямок. Через соціальні мережі я й інші капелани-спікери піднімає­мо бойовий дух бійців. Порушуємо питання, які їх цікавлять. Наприклад, як слід трактувати заповідь «Не убий», і чи йдемо ми в цьому врозріз зі своєю совістю, чим відрізняється мос­ковський патріархат від української церкви, як маскуються і брешуть московські церкви.

5. Психологічно-духовна підтримка. Ми співпрацюємо з психологами, що спілкуються з нашими бійцями. Є практики, які допомагають тимчасово подолати паніку і страх, апатію чи зневіру. Але це як пігулка від зубного болю — тимчасове вирішення проблеми.

Самомотивація

Бійцям ми часто говоримо, що в нас має бути мотивація до того, що ми робимо, і особли­во, якщо ми говоримо про воєнні дії, про захист Батьківщини. Це має бути наше внутрішнє рішення, внутрішній порив.

На війні багато рутини і побуту. І якщо немає внутрішньої мотивації, то можна швидко перегоріти. Необхідно будувати в собі стержень внутрішньої самомотивації до того, що ми робимо.

Рішення захищати Батьківщину має бути свідомим. І тільки з таким підґрунтям можливо витримувати всю рутину війни.

Пораненим ми говоримо, що їхній внутрішній стан має переважати вплив зовнішніх фак­торів, бо ті — дуже мінливі.

Пізнати себе як воїна

Людина має усвідомити і зрозуміти, що ще вчора вона була, умовно, програмістом чи про­давцем, але це вже в минулому. І такий військовослужбовець має себе осягнути як воїна. Коли він це зробить, то навіть чистячи картоплю на кухні десь в Слов’янську буде відчувати себе потрібним, відчувати, що він робить загальну справу. Це — відчуття співучасті, чим би ти не займався.

Передають знання молодшим командирам

Капелан у нас, згідно із штатним розписом, є один на батальйон, тобто в середньому на 500 людей. Спілкування з кожним зайняло би чимало часу. Найкраще вирішення завдання мотивації бійців і згуртованості підрозділів — навчання керівників нижчих ланок, сержантів, взводних, щоб вже вони працювали далі зі своїм особовим складом.

Таким чином капелан чи психолог, навчивши 30 людей, може охопити весь батальйон. Але з таким підходом все ще тяжко. Перебуваючи на «нулі», коли вирішуються питання життя та смерті чи, наприклад, не вистачає набоїв, снарядів, мотивувати воїнів буває складно.

Чи мають капелани бути на фронті

Наші капелани можуть і патрони заряджати, і міни подавати, і копати траншеї.

Наприклад, той же московський патріархат не має жодного капелана на фронті, бо вони заперечують цю інституцію. Кажуть, що священик не може бути військовослужбовцем, не може бути з бійцями на фронті. Але це маніпуляція, щоб зменшити кількість капеланів у ЗСУ.

Практика співучасті духовенства зі збройними силами у всі часи була постійно. І в право­славній церкві, і в католицький.

Козаки з собою возили навіть розкладні храми, священники були поруч із ними. Гарний священик має бути зі своєю паствою у найскладніші моменти. Війна — саме такий час. Він зобов’язаний там бути і, при потребі, допомагати, робити всю роботу, яку необхідно.