Територіальна оборона: уроки війни, поточні виклики, шляхи їх вирішення

На тлі чисельних оцінок про перехід російсько-української війни у чергову фазу існує нагальна необхідність аналізу сильних і слаб­ких сторін нашої оборони. Насамперед не зайве нагадати нашим друзям і недругам, та й самим собі, про здатність народу України протистояти потужнішому в рази агресору. Не применшуючи жод­ним чином важливості міжнародної допомоги, саме загальнонаці­ональний підхід до захисту країни забезпечив можливість не лише вистояти перші критичні дні підступного нападу, але й згодом зупи­нити ворога та звільнити від окупації майже половину окупованої території.

Сили територіальної оборони (ТрО), на мій погляд, є найбільш яскравим підтвердженням важливості принципу всеосяжного опо­ру агресору, особливо в умовах масштабної агресії з боку значно потужнішого противника. Попри те, що на початок масштабного вторгнення Сили ТрО перебували фактично на початковому ета­пі формування, вони подекуди першими вступили в нерівний бій з агресором у своїй зоні територіальної оборони, а згодом взяли на себе виконання завдань на лінії фронту.

Сили ТрО є також унікальним прикладом адаптації до важких ре­алій масштабної війни і здатності інтегруватися в загальну систе­му національної оборони. Водночас це не лише про тривалу історію успіху, але й про цілу низку проблем, що вже частково вирішені, та ті, що потребують рішень — як негайних, так і в перспективі. У Ко­мандуванні Сил ТрО напрацьовано план подальших змін, що ґрун­тується на бойовому досвіді масованої технологічної війни ХХІ сто­річчя, який дозволить наростити спроможності Сил ТрО.

Двадцять місяців воєнного досвіду

Після майже двох років повномасштабної війни можна з упевненістю стверджува­ти, що ТрО, як окремий рід сил, відбулися. Про це свідчить дієва участь частин і під­розділів ТрО практично в усіх ключових оборонних і контрнаступальних операціях Сил оборони України. Слід зауважити, що ТрО є складовою більш загального поняття «територіальна оборона», яка є елементом системи національного спротиву в су­купності з рухом опору та підготовки громадян до національного спротиву, згідно із Законом України «Про основи національного спротиву».

Реалізація ідеї створення ТрО має доволі довгу історію. Питання створення систе­ми територіальної оборони виникали на порядку денному чи не з моменту набуття Україною незалежності. Перші практичні кроки, попри тривалі дискусії, почали ро­бити лише після трагічних подій 2014 року. Відповідний Закон «Про основи націо­нального спротиву» був ухвалений у липні 2021 року, а власне структура Сил ТрО за­працювала з 1 січня 2022 року — всього за кілька тижнів до масштабного вторгнення росії. Наступні місяці стали реальним випробувальним тестом самої ідеї створення всеохоплюючої системи національного спротиву та комплексу заходів законодавчо­го, нормативного-правового, організаційного, ресурсного забезпечення її реалізації.

Реалії сьогодення змусили оперативно вносити зміни і в букву, і в дух завдань, які постали перед Силами ТрО, насамперед стосовно безпосереднього залучення бри­гад і батальйонів ТрО до бойових дій. Це, мабуть, перше, що пішло не за задумом, і змушує замислитися не лише про роль і місце Сил ТрО, але й про структуру оборони та забезпечення національної безпеки загалом.

Складність ситуації посилюється тим, що операції із запровадження певних змін доводиться робити «по живому» — у батальйонах і бригадах, що беруть участь у бойових діях або готуються до цього. В умовах жорсткого протистояння з переважа­ючим противником частини і підрозділи ТрО, так само як і усі Сили оборони України, змушені здійснювати трансформації та модернізацію тактичних навичок, стратегій, системи командування та управління.

Певний час Сили ТрО відчували труднощі з підготовкою бійців через те, що вони не мали власних спроможностей для цього, а ресурсу навчальних центрів Сухопутних військ не вистачало для покриття наших потреб.

Реагуючи на цей виклик, були створені власні навчальні центри, а також навчальні підрозділи при Регіональних управліннях. На теперішній час у Силах ТрО створе­на інфраструктура для підготовки командирів відділень і взводів. Крім того, у нас функціонує унікальний «Вишкіл капітанів» — курси для командирів рот та офіцерів штабів батальйонів, які за сучасними стандартами та в комфортних побутових умо­вах опановують навички військового лідерства та планування бою за процедурою TLP (Troops Leading Procedure).

Окрім цього, зважаючи на сучасні тенденції ведення війни, зараз в Силах ТрО ак­тивно розвивається напрям підготовки фахівців для підрозділів безпілотних авіа­ційних комплексів (БпАК). У найближчій перспективі буде створено повноцінну на­вчальну базу, спроможну забезпечувати потребу у відповідних фахівцях не лише Сил ТрО, а й для інших родів та видів військ (сил).

Ці навчальні потужності варто зберегти й після війни, адже після демобілізації в країні утвориться багаточисельний загартований війною територіальний резерв, навченість якого необхідно постійно підтримувати. Крім того, такі навчальні цен­три братимуть участь у підготовці молодого поповнення із числа резервістів. Про­блемою залишається масова підготовка громадян до національного спротиву.

В цілому, можна констатувати, що бійці і командири ТрО гідно впоралися з викли­ками попередніх 20 місяців війни. Проте, для перемоги в ній за умови найменших втрат нам потрібні політична воля, ініціативність командирів усіх рівнів, мотивація як особового складу, так і всіх громадян до рішучої боротьби до переможного кінця, потужна підтримка з боку держави та суспільства, своєчасна допомога з боку наших західних партнерів.

Головні виклики

З 24 лютого 2022 року у форс-мажорних обставинах діяли усі без винятку складові Сил оборони України, в тому числі й Сили ТрО. Здобутий — часом гіркий, а ле важли­вий — досвід допомагає вести предметну розмову про подальший розвиток Сил ТрО, як повноцінної складової ЗСУ.

За 20 місяців війни Сили ТрО зіткнулися з такими викликами:

По-перше, з начна ч астина б атальйонів ТрО о пинилися в г орнилі ш ирокомасштаб­ної війни за відсутності попереднього практичного досвіду ведення територіальної оборони та бойових дій на лінії фронту.

По-друге, з п очатком р осійської а гресії в иникла п отреба у ф орсованих т емпах створення та застосування нових батальйонів ТрО. На той момент Сили ТрО налічу­вали 25 бригад, у яких проходили службу близько 10 тис. осіб. За короткий термін до тероборони зголосились ще 100 тис. військовослужбовців. Значну частину з них складали вчорашні цивільні без жодного досвіду військової служби та ведення/уча­сті воєнних дій.

По-третє, пов’язаною з попередньою виявилася проблема підготовки величезної кількості людей, їхнього злагодження у складі підрозділів і частин — часто одно­часно із веденням бойових дій. Це створило екстремальне навантаження на систе­му підготовки особового складу ЗСУ та викликало потребу суттєого перегляду її структури, функцій, ресурсного забезпечення, питань державно-приватного парт­нерства в с истемі територіальної оборони.

По-четверте, висока динаміка в ійни, ш видкі зміни тактики з астосування с ил і з а­собів обома сторонами, висока насиченість полю бою новітніми технологічними за­собами, практична відсутність на території України місць, убезпечених від ударів з повітря зумовлює необхідність постійної адаптації усіх складових Сил ТрО. Це вимагає від Сил ТрО вдосконалення власної структури, штатів бригад і батальйо­нів, розвитку власних спроможностей з підготовки особового складу, логістичного забезпечення та повсюдного впровадження технічних і технологічних інновацій у війська.

Потреба в негайних змінах

Існує неписане правило під час війни: не чіпай те, що працює ефективно; вдоскона­люй те, що працює недостатньо ефективно; позбавляйся того, що не працює.

За визначеним функціоналом нині Сили ТрО відповідають класичній дефініції — «легка піхота». Проте, у контексті поточної війни з росією, наявних спроможностей Сил ТрО недостатньо для ефективного виконання покладених на них бойових за­вдань.

Законодавством передбачена гранична чисельність Сил ТрО на рівні 10 тис. осіб. Структурно вони складались з чотирьох регіональних управлінь, 25 бригад, ство­рених у кожній із областей, та додатково по одній бригаді у містах із населенням понад 900 тис. мешканців. Також перебачено функціонування окремих батальйонів територіальної оборони в кожному районі та обласному центрі країни. Проте, ціл­ком очевидно, що станом на сьогодні ці норми вже не є а ктуальними.

Які ж актуальні зміни і за якими напрямками планується впровадити вже зараз, а також, умовно, до завершення війни? Існує нагальна потреба у визначенні напрям­ків, подальшої роботи щодо удосконалення системи ТрО та ї ї складових.

Перший напрямок — приведення завдань територіальної оборони у відповідність до реалій війни. Час показав, що завдання, які вказані у Законі України «Про основи національного спротиву», не повністю відповідають вимогам, що склались сьогодні.

Другий напрямок — вдосконалення структури системи територіальної оборони. Необхідно переглянути функціональність як Командування, так і регіональних управлінь; їх треба зробити більш дотичними до підготовки як підрозділів Сил ТрО ЗСУ, так і населення в рамках національного спротиву, та визначення його спро­можності. Д оцільно т акож п ереглянути ф ункціонування, с труктуру т а п ідпорядко­ваність штабів зон та районів, їхній склад, необхідність функціонування у системі ТрО органів державної влади. При цьому слід відкоригувати й роль і місце коман­дирів та штабу бригад Сил ТрО.

Третій напрямок — внесення необхідних змін в організаційну структуру військо­вих частин та підрозділів. Потрібно створити модульну структуру військових частин та підрозділів (в першу чергу — вогневої підтримки та сил підтримки), що дозволяло б ефективно брати участь у бойових діях, здійснювати охорону об’єктів критичної інфраструктури та комунікацій, а також здійснювати логістичне забез­печення модулів.

Четвертий напрямок — автоматизація і цифровізація процесів ухвалення рішень, зв’язку, управління силами та засобами, логістичного забезпечення Сил ТрО. Це дозволить їм вписатися в тенденцію переходу до мережецентричної війни, значною мірою підвищити ефективність бойового застосування сил і засобів, забезпечення та використання всіх видів ресурсів.

П’ятий напрямок — впровадження позитивного досвіду управління з необхідним ступенем децентралізації, що дасть змогу командирам самостійно приймати об­ґрунтовані рішення відповідно до обстановки, а старшим командирам — забезпечу­вати виконання необхідних завдань. Після виконання кожного завдання необхідно проводити д етальний р озбір, а налізувати та н адавати п ропозиції, в раховуючи б ез­посередньо отриманий бойовий досвід.

Шостий напрямок — підвищення ефективності підготовки особового складу Сил ТрО ЗСУ. Військовослужбовці ТрО набули надзвичайного досвіду ведення бойових дій в умовах сучасної війни, тож акумулювати цей досвід і забезпечити його пере­дачу — одне з найпріоритетніших завдань. Йдеться насамперед про розширення системи навчальних центрів та збільшення спроможностей існуючих навчальних центрів ТрО, створення підрозділів для виконання досліджень та впровадження ін­новаційних зразків сучасної техніки для потреб Сил ТрО. В ідеалі Сили територіаль­ної оборони ЗСУ повинні мати власну навчальну систему Сил ТрО ЗСУ, розроблену під потреби саме цього роду сил.

Сьомий напрямок — посилення спроможностей системи підготовки населення до національного спротиву. Є потреба у збільшенні кількості центрів підготовки, підвищення їхньої пропускної спроможності та якості. Можливими напрямами розв’язання цієї проблеми, на мій погляд, є широке залучення регіональних органів державної влади, спроможностей громадянського суспільства, надання фахової до­помоги інструкторами, методиками, обладнанням. Це б дозволило значною мірою розвантажити профільні центри, а також сприяти підвищенню рівня захищеності і стійкості громад.

Восьмий напрямок — розвиток та широке запровадження систем радіоелектронної боротьби/розвідки та БпАК. Реалії сучасної війни демонструють величезну важли­вість застосування цих напрямків, які не можна недооцінювати. Сьогодні ми вже маємо низку розроблених нами і впроваджених в Силах ТрО ЗСУ автоматизованих систем; тим не менш, роль радіоелектронних засобів зростає чи не щодня, і нам не­обхідно приділяти максимальну увагу цим напрямкам, адже агресор теж докладає значні з усилля д ля р озвитку в ц ій с фері. Т е ж с аме с тосується а еророзвідки т а у дар­них БпЛА — ми маємо завжди бути на крок попереду ворога.

Дев’ятий напрямок — розвиток подальшої взаємодії військової та цивільної складо­вих територіальної оборони, а також збереження взаємодії з волонтерськими орга­нізаціями та іншими інституціями громадянського суспільства. Практика доводить, що реальна конструктивна взаємодія Сил ТрО, органів влади та громадянського су­спільства дозволяє вирішити низку типових проблем забезпечення тероборони. Крім того, ї хня у часть у п опуляризації н аціонального с противу т а в иконання і нших с воїх завдань відповідно до Закону надає територіальній обороні комплексного характе­ру і забезпечує належну взаємодію цивільної та військової с кладових національного спротиву.

Висновок

Історично доведено, що боротьба розпочинається з волі до неї. Оскільки жодна зброя не врятує, якщо відсутній ключовий елемент — готовність народу дати відсіч будь-якому ворогові. Саме це є базисом національного спротиву. Цей фактор став одним із визначальних 24 лютого 2022 року, коли готовність українців до спротиву стала фундаментом для нашої подальшої боротьби і відсічі ворогу.

Виклики, я кі н ині існують, потребують р етельного опрацювання та негайного вирі­шення. ТрО продовжують брати участь у бойових діях і при цьому мають реформува­тися просто «на марші». Складність такого безпрецедентного завдання не має анало­гів у світовій воєнній історії. Ми не можемо відкладати реформи на «після Перемоги», оскільки наше подолання викликів сучасної війни і є о сновною складовою успіху.

Акумулювати набутий досвід, грамотно розподілити зусилля та ресурси і зберегти головне надбання ц ієї війни — є дність Українського народу перед ворогом — наші г о­ловні пріоритети. І саме територіальна оборона є тією важливою лінією безпосеред­нього зв’язку громадян, суспільства і Збройних Сил України.

Анатолій Баргилевич,

Командувач Сил територіальної

оборони Збройних Сил України,

генерал-майор