Не впасти в апатію після поранення: настанови ветерана

Сергій Позняк, снайпер, голова Асоціації підприємців – ветеранів АТО, на фронті втратив частину ноги нижче коліна, але не розгубив оптимізму та продовжує працювати на нашу спільну перемогу. Він поділився дієвими життєвими настановами, як не занепасти духом після поранення, отриманого на полі бою.

Бути воїном – щастя

Перш за все потрібно зрозуміти, що твоє поранення, втрата кінцівки або частини тіла ніяк не змінює вашу особистість. Ваші переконання, ваші цінності, ваш характер не залежать від того, скільки у вас ніг, рук чи очей. Ви вже красунчик тому, що живий. Все. За це – дяка Богу і побратимам. Все інше далі перетворюється на задачі, які ти повинен виконати.

Операції, лікування, встати на протез, навчитися їздити на візку, долати сходи… Це все ще одна битва у вашому житті і ви маєте її виграти. Бо бути воїном Сил Оборони України – це щастя і Перемога!

Як проходив реабілітацію

Реабілітація – те, на чому потрібно сфокусуватися. Бо я проходив реабілітацію погано. В силу своєї активної позиції вже, в Дніпрі – це через два дні після «з наступившим» – я почав проводити зустрічі прямо в лікарні, потім десятки зустрічей в госпіталі в Києві, а потім вже заходи ззовні. Так не робіть. Я саме тому довго «заживав» – майже п’ять місяців, коли інші – за три.

Спочатку здоров’я, а потім усе інше. Тобто максимально сконцентруйтесь на відновлені і слухайтесь лікарів. Багато спіть – це значно пришвидшує загоєння ран.

Що було найважче і як з цим впорались

Біль. Важкі поранення це завжди дуже боляче. Особливо неприємна «фантомка», коли болить частина тіла, що відсутня. Впорався спочатку із знеболювальними, а потім довелося без них. Приготуйтеся трохи потерпіти цей час. Й іноді, дуже рідко, накриває думка, що ти якийсь неповноцінний.

Подивіться купу прикладів успішних та відомих людей точно з такими, а частіше гіршими, пошкодженнями, починаючи з Ніка Вуйчича і закінчуючи Стіві Уандером.

Як не втратити жаги до життя і повернутися у бій

Серед заповідей снайпера є одна, яку б я порадив: «Щодня вдосконалюйся!». Тож я читав книжки зі снайперської справи, вчив англійську, щоб читати американський статут снайперів в оригіналі, вивчав балістичні таблиці, досвід найкрутіших бійців-ампутантів, запрошував до себе «ссо-шників» без ніг, що воюють, і їздив на стрільбище.

Скажу ще раз. Повернення у військо я визначив для себе, як чергову битву, в якій виграю бій за боєм, задача за задачею. Спочатку вижити, потім евакуюватися до ПГМП (польова група медичної підтримки – Авт.), потім одна операція. Потім ще декілька… І ще… Зажити, позбавитися «фантомки» без прегабалінів (протисудомний препарат – Авт.). Перемогти некроз. Встати на протез. Розділіть для себе цей шлях на відрізки та з вірою в Бога і в себе долайте їх. Буде складно, довго і боляче. Але все завжди виходить. І воно того варте!

Слава Україні!