Командир БпЛА Якір: «Робот не зможе зробити того, що роблять наші штурмовики»

Війна стає технологічнішою. Усе частіше прогнозують війну майбутнього із застосуванням штучного інтелекту та роботів. Уже нікого не здивуєш відеокадрами, як дрони знищують ворожу техніку. Але фронт усе ще тримається на людях, які керують тими самими дронами.

Один із них — командир взводу безпілотних авіаційних комплексів вінницької тероборони Роман Яковлев (Якір). Чоловік був непридатним до військової служби. Попри це, готувався і менш ніж за рік до початку широкомасштабного вторгнення вирішив вчитися на офіцера-оператора БпЛА. За один день з волонтера та активіста національно-патріотичної організації перетворився на бійця. Згодом очолив підрозділ БпЛА у вінницькій бригаді тероборони, пройшов бойове хрещення в Бахмуті.

Якір розповідає, як розвиваються технології на війні, як стати оператором БпЛА та які вимоги висуває до тих, хто хоче служити в його підрозділі оператором дронів.

Широкомасштабне вторгнення зіпсувало Роману Яковлеву день народження, який у нього 23 лютого. Той день хлопець провів на стрільбах. Святкувати планував у вихідні. Хотів зібратися з друзями, дружина купила квитки на концерт «ДахиБрахи». Однак разом з побратимами з громадської організації «Лютич» записався до тероборони.

«Нас разом пішли 10 осіб. Ми розуміли, що в нас Придністров’я під боком. І ми хотіли увірватися в цей двіж: тероборона, Придністров’я, це якраз буде така мікрокампанія, щоб нормально почати свою військову кар’єру», — згадує ті дні Якір.

У 2014-му в АТО загинув його друг Микола (Ядро), який служив в «Азові». Тоді Якір картав себе, що частина активістів з «Лютичу» вже воювала, а він, через те що непридатний до служби (мав посттравматичний остеохондроз та проблеми з нирками), лише волонтерив. Попри це, готувався стати парамедиком. 

Після Карабаської війни 2020-го Роман зрозумів, яку значну роль у бойових діях відіграють БпЛА. І вирішив опанувати безпілотники. Наступного року вступив на військову кафедру у Вінницький політехнічний інститут. Тоді довелося домовлятися, щоб його визнали придатним до служби.

«У військкоматі через стан здоров’я мене не хотіли відправляти навіть на військову кафедру. Я пояснював, що зазвичай люди йдуть на військову кафедру, щоб відкосити від армії. Я навпаки не кошу від армії. У мене вже не призовний вік. Я хочу здобути цю військову спеціальність», — розповідає Роман.

Він хотів працювати на БпЛА оперативно-тактичного рівня, тоді на таких безпілотниках могли літати щонайменше молодші лейтенанти. Завершити навчання зміг лише у травні 2023-го. Певні іспити складав онлайн, з Бахмута.

Службу Якір починав звичайним стрільцем. Але майже одразу його перевели розвивати підрозділ БпЛА. 

«Є такі, хто вважає, що вони будуть десь сидіти розслабленими подалі від лінії фронту, курити айкос і коригувати «три сокири» (британсько-американська гаубиця M777 — ред.). Але це не так».

Спочатку взвод працював на кордоні з Придністров’ям, згодом їх перекинули на Київщину займатися стабілізаційними заходами. Перший бойовий вихід припав на останні місяці оборони Бахмута.

«Нам пощастило, про нас дізнався командир підрозділу OPFOR (елітний підрозділ, який створили у 2016-му за ініціативою військових інструкторів із США — ред.), їм потрібні були снайпери та оператори БпЛА. І вони залучили нас», — каже Яковлев.

Підрозділ Якоря займався коригуванням артилерії на західній ділянці Бахмута. Тоді вони побачили, що застосування БпЛА швидко розвивається і їхні знання уже не актуальні, тому довелося вчитися на місці в умовах бойових дій.

«Ми так інтенсивно працювали, що потім валилися з ніг. Коли Бахмут дотискали, у нас летіло все. І вже в такий момент просто лягти покимарити не було взагалі можливим, бо прилітало дуже близько. У мене активні навушники працювали безперебійно, щоб я міг собі хоча б трішки відпочити, коли відпрацював свою зміну».

У таких умовах протрималися до останніх днів оборони Бахмута. Наприкінці операції підрозділ Яковлева дивом не зазнав втрат. Наступну групу після зміни Якоря накрив артобстріл.

«Ми ще броніки не встигли зняти, як дізналися, що в наступної групи є загиблий та двоє поранених. На тому місці могли бути ми. Але нас таки боги вберегли».

У їхньому підрозділі був поранений. Боєць Буня від вибуху втратив палець, уламки прошили поперек. Військового вчасно евакуювали.

Яковлев вважає, що в Бахмуті тероборонівці заслужили на повагу, бо стояли до останнього. Звідти підрозділ повернувся з трофеєм. Екіпаж його підлеглого Дмитра (Князя) збив російський дрон.

«Ми дуже талановиті в тому, щоб придумати щось нове, якісь способи розв’язання. Але росіяни вчаться на нашому прикладі. Ми їх навчили, умовно “навчили”, застосовувати DJI, Autel, який використовується для фото- та відеознімань “весіль”, як кажуть. Ворог потім навчився швидше їх шити, використовувати, вдосконалювати. Першими FPV-дронами вдарили по ворогу ми, але потім вони почали їх застосовувати масово. Тому нам потрібно тримати наші винаходи досить добре в таємниці», — вважає Яковлев.

За спостереженням тероборонівця, війна все стрімкіше стає технологічною. Зокрема, противник починає застосовувати штучний інтелект, який допомагає ракеті самостійно наводитися на об’єкт. Якір переконаний, що ШІ почнуть використовувати й ЗСУ. Питання лише в тому, хто швидше «допиляє» цю зброю.

«FPV-шник може в голові проаналізувати позицію, завдяки логіці знайти ворога і вразити саме ворожий об’єкт. Штучний інтелект дозволить робити це швидше, може, й точніше. Але мені здається, що людина набагато цікавіша. Творчість в цьому плані ніхто не скасовував. Безпілотні технології розвинуться, але, як кажуть, людські знання, навички й моменти ухвалення рішень нікуди не подінуться. Ніколи робот не зможе зробити того, що роблять наші штурмовики, наприклад. Може, колись, у далекому майбутньому, у нас будуть війни суто роботів, але я все одно думаю, що так чи інакше ключові моменти, головні рішення будуть усе одно за людиною».

Нині Якір намагається відбирати бійців до свого підрозділу — не може довірити будь-кому коштовні борти. Основні вимоги до його бійців такі: фізична підготовка, бажання постійно навчатися і мотивація.

«Якщо людина мотивована, то я зможу навчити літати. Головне, щоб людина хотіла цього. Якщо я буду шукати для себе людей на FPV, то геймерство буде однозначно перевагою. Зараз у мене взвод розвідки та коригування, мені потрібно, щоб людина могла добре аналізувати й добре мислити. Англійська мова буде, звичайно, перевагою. І мені потрібна людина, яка не буде цуратися фізичної підготовки, бо борти важать досить нормально». 

Коли Якір вступав на військову кафедру, то конкурс був — три людини на місце. На службу в бойовому підрозділі такого ажіотажу нема. У підрозділі Якоря бійці постійно читають спеціалізовану літературу, проходять онлайн-навчання, зокрема на платформі Victory Drones, проходять спеціалізовані тренінгові центри.

«У навчальних центрах бійці отримують знання, базу, стають фахівцями. Але без практики все забувається. Повинна бути постійна практика, потрібен “нальот”, треба регулярно відпрацьовувати моделі завдань. Тобто я, як командир, даю людям завдання, яке їм треба виконати. Ми не можемо це на папірці з ручкою промалювати. Не працює так. Для того, щоб у мене пілот вмів виконувати якісно завдання, я йому маю надати тренувальний борт, на якому він його відпрацює. Для того, щоб під час стресової ситуації, в реальних бойових діях, у нього на корі головного мозку відклалися дії, які він повинен робити за тих чи інших ситуацій».

Ідеально літати на «мавіку» бійця можна навчити за місяць, каже Якір. FPV — це вже більш серйозно, треба більше часу. Якір пишається, що його хлопці навчилися вправно літати на FPV і боєприпаси скидати чітко в мішень. 

Сам командир також вчиться. Нині він курсант першого вишколу командирів підрозділів ударних безпілотних комплексів. Вишкіл започаткувало командування Сил тероборони. Окрім вивчення процедур планування бою (TLP) та військового процесу ухвалення рішень (MDMP), слухачів вчать збирати й обробляти розвідувальні дані ISTAR, систем управління тактичної ланки «Кропива» та систем ситуаційної обізнаності «Дельта».

«Це дуже круто. Це реально дуже класний початок. Це є надія на те, що в нас будуть якісні офіцери саме БпЛА, бо до БпЛА чомусь ставляться, наче це щось таке, ніщо. Ти приходиш, у деяких підрозділах командири думають, що БпЛА — це іграшки. А коли вони приходять на бойові, то одразу: “А очі є в небі?”» — каже Яковлев.

У відпустці Якоря гнітить байдужість на вулицях мирних міст.

«Мене жахливо бісять ось ці запитання: коли це все закінчиться? Що це? І тобто закінчиться? Це вже в головах людей неправильна побудова запитань. На мою думку, правильна побудова запитання українця, спадкоємця славних воїнів, була б: друзі, що потрібно зробити, щоб ми перемогли швидше?»

Офіцер вважає, що кожен український громадянин має пройти базову військову підготовку. Для цього потрібно не так багато часу — 30 днів. Ще за 40 днів можна здобути військову спеціалізацію. І далі — готуватися до мобілізації.

«Треба ввести чіткі часові рамки, коли мобілізовані мають повернутися додому. Більшість людей не проти йти захищати державу. Вони проти невизначеності, скільки часу доведеться виконувати свій обов’язок. От що я маю сказати своїй дитині, коли тато повернеться додому? У цей час моя дитина ходить вулицею й бачить купу чоловіків, які не поспішають мене міняти. Оце велика проблема в нашому суспільстві».

Дитину боєць згадує не для красного слівця. Коли він пішов на війну, дружина була на третьому місяці вагітності, тож донька народилася, коли Роман був у війську. Як батько, він багато пропускає з доньчиного дитинства і картає себе за це. І навіть у відпустці не завжди вмить може перемкнутися з бійця на гарного татуся. А щодо майбутнього — суцільна невизначеність.

«Буває, що я емоційно мрію: купити собі будинок у Криму, варити пиво, кататися в гори, відкрити тату-студію. Але, як у нас люблять казати, це наші рожеві вологі мрії. Для початку завдання — мінімум дожити до завершення війни або хоча б до якоїсь демобілізації, щоб зробити передишку, подивитися, що там в родині, якось розвантажити дружину, налагодити процес цивільного життя. І за потреби повернутися у військо, допомагати далі».