"За рік ми підготувалися не лише до спротиву, але й до наступу"

Сили тероборони зараз — важлива складова ЗСУ, яка виконує бойові завдання на найваж­чих ділянках фронту, тож Командувач Сил ТрО ЗСУ генерал-майор Ігор Танцюра має дуже щільний графік.

Однак редакції вісника «Спротив» вдалося поспілкуватися з Ігорем Івановичем про успі­хи і проблеми, складнощі й досягнення Сил територіальної оборони.

Командир має підтримувати своїх бійців словом і ділом

Присутність командира поруч з підлеглими, які викону­ють бойові завдання, вкрай важлива. Я, будучи команду­вачем, тим більше зобов`язаний знаходитись там, де мої підрозділи ведуть бойові дії. Брати участь у вирішенні на­гальних питань безпосередньо на місці — також. Іншої мо­делі взаємодії у війську я не бачу і не визнаю.

Якщо командир може підтримати своїх бійців словом і ділом, допомогти боєприпасами, зброєю чи іншими засо­бами, або ж нагородити особовий склад, який відзначився, то він повинен це робити. І це моя основна мета під час відвідування позицій.

Підкреслюю, командир повинен бути зі своїми людьми. І неважливо, яке в нього звання чи посада. Лейтенант він чи генерал. Командир взводу чи командувач.

Часто відвідував Бахмут, де було задіяно чимало підроз­ділів Сил ТрО. Двічі російська пропаганда мене навіть там «вбила» й один раз «поранила» (російські ЗМІ неодноразо­во повідомляли про загибель командувача — Ред.)

Коли крайній раз прибув на місце перебування нашої Харківської бригади, навіть свої бійці на той момент по­вірили, що мене вже немає серед живих. Тому вони були раді й здивовані одночасно. Це їх надихнуло і в подальшо­му вплинуло на виконання бойових завдань.

Втім це був звичайний робочий день. Я доїхав до місця призначення, зустрівся з бійцями. Зібрав командирів, зі­брав особовий склад. Заслухав поточний стан справ, дав можливість кожному командиру висловити свою думку. Нагородив відзнаками.

Для них часом це не просто доповідь. Це можливість ви­словити біль, жаль, який вони накопичили в собі. Вилити душу. Бо ми ж усі знаємо, яка там була ситуація. Я бачу, що від цього їм стає легше. Бачу також як у них в очах запалю­ється надія, яку вселяє старший командир.

Причому мені завжди важливо почути усіх: як команди­ра бригади, так і звичайного бійця. Я завжди готовий чути про всі проблеми прямо. Без жодних прикрас, вони там недоречні.

Після доповідей йде звичайна командирська рутина: ви­рішити проблему з радіозв`язком, «старлінками», евакуа­цією поранених, а особливо — проблему з боєприпасами.

Іноді трапляються збої у взаємодії з підрозділами інших родів військ, які спільно з нами виконують задачу. І таку взаємодію мені теж простіше налагодити, знаходячись безпосередньо на місці.

Я щотижня через гарячу лінію спілкуюся з родичами наших бійців і з самими бійцями. Будь-які питання мені можна поставити напряму. Всі проблеми, що виникали чи виникають в наших підрозділах, мені добре відомі.

Підготовка має бути всеохопною

Коли розпочалася широкомасштабна війна, чисельність Сил тероборони виросла у десятки разів. Добровольці, здебільшого без військового досвіду, одразу поповнюва­ли ряди захисників. Ситуація вимагала діяти негайно, во­рог був дуже близько і на такі речі як медичний огляд чи соціальні дослідження кандидатів не було часу.

Всі штатні посади в бригадах і батальйонах швидко за­повнились. Деякі бригади, як-от київську, довелося навіть розділити на дві, оскільки чисельність бійців там склада­ла понад 10 тисяч.

Тому щойно я став на посаду командувача, одне з пер­ших питань, яке почав вирішувати — це питання навчан­ня особового складу, який вже перебував на штатних по­садах.

Тоді ми порахували спроможність навчальних центрів Сухопутних військ ЗСУ й дійшли висновку, що для під­готовки там тероборонівців знадобиться приблизно 6-7 років. Адже одночасно з ними там навчатимуться і вій­ськовослужбовці Сухопутних військ.

Тому й було ухвалено рішення створити власні навчаль­ні центри для підготовки наших бійців. На сьогодні їх два: один у Києві, інший в Харкові. Прийнято рішення про створення третього. Ми розширюємо свої можливості.

Фото: Під час одного з візитів Командувача на передову

З минулого року в Силах ТрО функціонує проєкт підготовки командирів середньої лан­ки — «Вишкіл капітанів». На сьогодні ми маємо вже четвертий набір слухачів. А в цілому цю підготовку пройшли понад 240 командирів рот, взводів та офіцерів штабів.

Втім, зараз ми вирішили проводити підготовку командирів взводів окремо від решти. Створити для них спеціальну програму навчання. Так само плануємо в майбутньому за­провадити й курси підготовки офіцерів штабів батальйонів.

Окремо скажу стосовно інструкторів нашого «Вишколу капітанів». Це бойові офіцери з власним суттєвим досвідом. Перед тим як викладати, вони самі пройшли підготовку за кордоном, у Великій Британії.

Я вважаю, що між наборами курсу інструктори на деякий час повинні відправлятися в зону бойових дій, щоб не втрачати вміння. А потім повертатися до навчального процесу.

Все це для того, щоб не забувати для чого і до чого ми готуємось. І пам`ятати, що ціна кожної помилки — це людські життя. А тому підходити до підготовки і виконання бойо­вих завдань слід якнайретельніше.

Ще я хочу, щоб інструктори не забували тієї атмосфери братерства й згуртованості, яка панує в підрозділах на передовій. Вона безцінна.

Слід зазначити, що навчальна програма «Вишколу капітанів» удосконалюються після кожного випуску. Та навіть під час навчального процесу я допускаю зміни, якщо вони необхідні.

Ми щоразу проводимо опитування своїх слухачів і враховуємо їхню думку. Нам надзвичайно важливо тримати й розвивати цей зворотній зв`язок.

Цікаво, що, готуючи четвертий набір «Вишколу капітанів», ми запросили інші роди й види військ ЗСУ до співпраці. Відгукнулись Національна гвардія і ДШВ, які направили до нас на навчання своїх офіцерів. На сьогодні вже висловили бажання долучитися і Су­хопутні війська. Як для початку — цього достатньо. Проте я переконаний, що з часом ця співпраця розшириться. Адже ділитися досвідом — дуже важливо.

Ми хочемо мати однодумців, хочемо мати спільну тактику і спільне розуміння бою. Сподіваюся, з часом вдасться налагодити широку співпрацю і з іншими складовими обо­рони.

Також у нас є навчальний центр, що готує сержантів. Ми приділяємо цьому особливу увагу, бо чудово розуміємо, що молодші командири — це одна з найважливіших ланок управління. Адже вони найближчі до особового складу, найкраще знають його, і їм добре відомі всі проблеми, які виникають в наших бойових колективах.

Окремо зазначу, що навчальний центр у Харкові налічує два батальйони БЗВП (Базової загальновійськової підготовки — Ред.). Крім того, ми додатково маємо школи фахової під­готовки (які, до речі, також мають в своїй структурі роту БЗВП) за різними напрямами. Як-от школа саперів, сил підтримки, школа мінометників тощо.

Теперішній набір в Сили ТрО суттєво відрізняється від того, який був рік тому. Зараз усі кандидати проходять медичне обстеження і кожного оцінюють психологи.

Хочу також наголосити, що кожен новобранець проходить курс базової загальновій­ськової підготовки, який триває 30 робочих днів. Після цього розпочинається підготовка за спеціальністю. Це ще в середньому 21 день. Правда, на цьому етапі ми залучаємо не тільки тих, що вступили до війська, але й тих, хто вже служить, але волів би опанувати нову військову спеціальність.

Плануємо додатково започаткувати курси розвідників, бойових медиків і снайперів.

В планах також власні сертифіковані курси безпілотної авіації, які будуть реалізовані в ще одному навчальному центрі.

Крім того, місяць тому я дав завдання розпочати окрему підготовку капеланів для Сил ТрО. Зараз уже навіть маємо перший «капеланський» випуск.

Сили ТрО тепер механізовані

За рішенням Головнокомандувача, в кожному батальйоні Сил ТрО вже створено меха­нізовану роту і танковий взвод, що матимуть броньовану техніку — БМП чи БТР або інші броньовані засоби, які ми отримуємо від наших партнерів з-за кордону. І ці підрозділи вже наповнюються бронетехнікою.

Відповідно навченими повинні бути не тільки механік-водій і кулеметник, але й пі­хота, яку транспортують цими засобами. Тобто слід вивчати і відпрацьовувати по­рядок посадки й висадки, розгортання в бойову лінію, переміщення та інше. Всі ці навички нашим бійцям тепер ми можемо дати власними силами.

У нас є власні інструктори, які готують екіпажі танків, МТ-ЛБ і «Спартанів». Із цим свого часу допоміг Військовий інститут танкових військ НТІ, який підготував наших інструкторів. Тепер ці інструктори готові навчати інших.

Важливо, що вся наша трофейна техніка тепер залишається в нас. Розвернувши її на 180 градусів, ми б’ємо нею окупантів. Це деморалізує ворога. І водночас додає азарту нашим бійцям.

Пригадаймо, наприклад, успіхи Полтавської бригади, бійці якої зуміли захопити 12 ро­сійських танків. Справних, боєздатних танків!

Десять з них ми віддали на озброєння у 1-шу бригаду спеціального призначення. Це була наша бригада, яку ми потім передали Сухопутним військам. На жаль, передали ра­зом із трофейними танками. Звісно, ми тішимось, що ці танки виконують бойові завдан­ня і нищать ворога. Проте, їх могли б застосовувати й наші підрозділи.

І це мова лише про один підрозділ!

Ще, до прикладу, в нас є батальйон, що має на озброєнні два танки Т-80 і два Т-90. Крім того два БМП, два МТ-ЛБ. Це також трофейні засоби. І добре, що в нас вони залишились.

Військове лідерство

Сили ТрО недарма називають інноваційним родом військ. Сьогодні ми сповна намагає­мось використати знання та вміння тих, хто служить в наших лавах. Адже серед наших добровольців багато айтівців, інженерів, учителів. Іншими словами, ми надзвичайно ін­телектуально «ресурсний» рід військ. Тому чимало зусиль націлюємо, наприклад, на те, щоб при кожній бригаді діяла рота аеророзвідки. У семи бригадах вже є роти БПЛА.

Тільки за чотири дні завдяки роті БПЛА батальйон Запорізької бригади уразив одинад­цять ворожих танків, один МТ-ЛБ, шість БМП і два склади БК. Наші “задвохстотили” 32 російських військових, поранили 62. Це дуже ефективно.

Крім того, в Силах ТрО ми створюємо всі умови для особистісного розвитку таланови­тих командирів. Я хочу, щоб природжені військові лідери змогли реалізувати себе в нас на повну. Маємо приклади, коли командир роти «виріс» до комбата. І свій досвід веден­ня бізнесу використовує тепер для управління батальйоном.

Є думка щодо того, як гартується свіжий підрозділ, який тільки заходить в зону бойо­вих дій. Визначальними для нього є перші три бойові зіткнення (правда, деяким баталь­йонам потрібно більше — 5-6 боїв). Отже, якщо вистоїть, значить буде стійким і надалі. Це значить, що в підрозділі є стержень, який націлює, єднає колектив.

Багато наших батальйонів і цілих бригад витримали значно-значно більше.

Такі підрозділи міцнішають і надалі. Між бійцями народжується бойовий азарт. Їм хо­четься рухатись вперед, захоплювати нові трофеї, звільняти нові території, перемагати.

Тому паралельно ми створюємо штурмові підрозділи на базі Сил ТрО. Тобто готові не лише до спротиву. Тероборонівці готові маневрувати, наступати і повертати своє.

Один із батальйонів Харківської бригади веде штурмові бої на Донецькому напрямку. Вони за кілька днів «задвохстотили» 57 росіян, поранили 37 і взяли в полон — 17.

Невідомо скільки часу виділить нам історія до наступної російської агресії. Але оскіль­ки Сили ТрО застосовуються на різних напрямках, ми не лише, як було прописано раніше в законі, охороняємо свої домівки. Наш дух спротиву який панував між нашими бійцями не тільки не зник, але й загартувався.

Мій життєвий принцип — «з відкритим забралом і рукою підтримки». І наших бійців я би теж хотів бачити відвертими і чесними. Хотів би, щоб відносини в наших підрозділах були дружніми. І нехай всі повернуться додому живими та з перемогою.