Як вказати ціль без карти: дієві поради

Орієнтування на місцевості без карти полягає у тому, щоб розпізнати місцевість за її характерними ознаками та орієнтирами. Також полягає у визначенні свого місцезнаходження і необхідних об’єктів відносно сторін горизонту, місцевих предметів (орієнтирів), розташування своїх військ і військ противника. У знаходженні та визначенні потрібного напрямку руху чи дії.

Що треба вміти для орієнтування на місцевості без карти:

• знаходити напрями на сторони горизонту;
• визначати азимути (напрями) руху;
• вибирати і призначати орієнтири;
• визначати відстані до місцевих предметів (цілей, орієнтирів).

Орієнтирами називають характерні і добре помітні на місцевості природні та штучні предмети і форми рельєфу, відносно яких визначають розташування інших об’єктів, своє місцезнаходження та напрямок руху чи дії під час орієнтування. Орієнтири поділяються на площинні, лінійні і точкові.

Які бувають орієнтири:

• Площинні орієнтири — місцеві предмети, які займають великі площі. А саме: населені пункти, ліси, сади, озера, чагарники, болота.
• Лінійні орієнтири — значні за протяжністю місцеві предмети і форми рельєфу при їхній незначній ширині, які використовують для дотримання напрямку руху. А саме: дороги, лінії електропередач і зв’язку, річки, канали, лісосмуги, яри, вимоїни тощо).
• Точкові орієнтири — місцеві предмети, які є надійними орієнтирами для визначення свого місцезнаходження, вказання цілей, сектора вогню та спостереження. А саме: телевежі, ретранслятори, вітряки, димарі промислових підприємств, церкви, вишки, перехрестя доріг, окремі дерева, ями, кургани та інші об’єкти.

Орієнтири обирають рівномірно за фронтом і глибиною. Їх нумерують справа наліво і за відстанню від себе в бік противника.

Щоб запамʼятати, кожному орієнтирові, крім номера, надається умовна назва, яка відповідає його зовнішнім характерним ознакам. Наприклад, „Лиса гора”, „Жовтий обрив”, „Будинок з червоним дахом”, „Зламане дерево” тощо.

Номери і назви орієнтирів, які призначені старшим начальником, змінювати забороняється, при необхідності призначаються додаткові орієнтири. Один із орієнтирів призначається основним.

За орієнтирами командир підрозділу ставить завдання підлеглим. Наприклад, спостерігачу: „Спостерігати в секторі: праворуч орієнтир вісім — „Труба заводу”, ліворуч орієнтир чотири — „Руїни”, або кулеметнику: „Сектор вогню: праворуч орієнтир два — „Курган”, ліворуч орієнтир чотири — „Руїни”.

Цілеуказання на місцевості

Цілеуказання — коротке і достатньо точне вказання місцезнаходження цілі, що може проводитись як безпосередньо на місцевості, так і за картою чи аерознімком. Спосіб цілевказання обирають залежно від обставин, що склалися, проте головна мета будь-якого способу — якомога швидше і точно вказати місцезнаходження цілі.

При цілевказання від орієнтира спочатку називають найближчий до цілі орієнтир, а потім кут між напрямом на орієнтир і напрямом на ціль у тисячних і відстань від орієнтира до цілі в метрах, наприклад: „Орієнтир п’ятий, ліворуч двадцять, далі триста — БМП”.

Якщо той, хто передає, і той, хто приймає цілевказання, мають прилади спостереження, то замість відстані від орієнтира до цілі указують кут між орієнтиром і ціллю в тисячних, наприклад: „Орієнтир перший, праворуч двадцять, ближче тридцять — танк в окопі”.

Цілеуказання за азимутом і відстанню до цілі використовується на місцевості з малою кількістю орієнтирів. Азимут напряму на ціль визначають компасом у градусах, а відстань до неї — за допомогою приладів спостереження або окомірно в метрах. Одержані дані передають голосом, або засобами зв’язку, наприклад: „Азимут сто тридцять два, відстань чотириста — БТР”.

При цілевказання від напрямку руху вказують відстань у метрах спочатку за напрямком руху, а потім від напрямку руху до цілі, наприклад: „Прямо сімсот, ліворуч двісті — зенітна гармата”.

При цілевказанні за азимутальним покажчиком (баштовим кутоміром) приціл суміщають із ціллю, зчитують з азимутального покажчика кут у тисячних і доповідають напрямок на ціль, її найменування і відстань, наприклад: „Тридцять нуль-нуль, САУ на узліссі, вісімсот”.

Цілеуказання наведенням гармати на ціль застосовується тоді, коли той, хто передає, і той, хто отримує цілеуказання, знаходяться поруч, наприклад, у танку. У цьому випадку гармату направляють на ціль і указують найменування цілі і відстань до неї в метрах, наприклад: „Танк в окопі, п’ятсот”.

Цілеуказання димовими снарядами (мінами) застосовують, як правило, в артилерії, у тих випадках, коли необхідно указати ціль декільком батареям, при цьому інші способи ненадійні або їх застосування неможливе. Положення цілі указують відносно розриву димового снаряда або міни.

При цілевказання трасуючими кулями (снарядами) і сигнальними ракетами завчасно встановлюють порядок і тривалість чи кількість черг або колір ракет, а для прийому цілеуказання назначають спостерігачів, які доповідають про поданий сигнал.

Орієнтування підрозділу за азимутами під час наступу вночі застосовується на місцевості з недостатньою кількістю орієнтирів, для скорочення шляху, а також на місцевості зі значними змінами, які не відображені на карті.

Орієнтування підрозділу за світловими трасами під час наступу вночі застосовується, як правило, на відкритій місцевості. Сутність способу полягає у застосуванні великокаліберних кулеметів або гармат, які встановлюють на вогневих позиціях для стрільби трасуючими кулями (снарядами) у напрямку наступу поверх наступаючих підрозділів

Азимути напрямку стрільби визначаються завчасно і ретельно перевіряються. Стрільба припиняється при підході підрозділу до переднього краю оборони противника або об’єкта.

а) за світловими трасами;

б) за світловими створами.

Орієнтування підрозділу за світловими створами під час наступу вночі застосовується під час бою в глибині оборони противника. В цьому випадку застосовують освітлювальні засоби (бомби, снаряди, міни). Світловий створ позначається на місцевості двома одночасно освітленими точками, які являють собою світловий орієнтир. Перша з них подається над об’єктом атаки, а друга — в глибині оборони противника у напрямку атаки підрозділу

За матеріалами: https://sprotyvg7.com.ua/

«Від бійця до бійця» — спільний інформаційний проєкт Українського ветеранського фонду та Сил територіальної оборони ЗСУ.