"Я був впевнений, що це мій шанс": історія воїна, який збив ворожий СУ

Родом із Дубенщини, 27-річний Павло на позивний “Шершень” – будівельник у минулому, військовослужбовець – сьогодні. Боєць 57-го окремого батальону 104-ої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, який одним точним пострілом збив ворожий СУ, вписавши своє ім’я в історію війни.

“Після команди чергового в повітря зайшла перша пара, але її так і не вдалося побачити. За кілька хвилин розпочався другий захід ‘сухарів’, і саме тоді вдалося відпрацювати.

Використовував ПЗРК ‘Ігла’ – після зведення ракети взяв ціль ‘на гачок’ і без зволікань здійснив постріл. Відстань до ворожого СУ була не більше 2500 метрів.

За весь час служби ще не доводилося бачити, щоб російська авіація заходила настільки чітко. Маневрував літак неактивно, що дало можливість, яку не можна було втратити”.

Будь-який неправильний рух міг коштувати життя. Але навіть під прицілом ворожих “мавіків” було зрозуміло: це шанс!

“Найважче було вибратися з позицій, оскільки в той момент над ними працювали ворожі ‘мавіки’, ймовірно, коригуючи удари артилерії. Проте сумнівів у тому, що це ворожий літак, не виникло – усе було очевидно. А впевненість у тому, що це мій шанс, не залишала жодного сумніву у правильності дій.”

Реакція побратимів не залишила місця для сумнівів — спочатку шок, а потім щирі привітання, які поступово допомогли осягнути реальний результат.

“Спершу навіть важко було усвідомити, що літак збитий. Побратими були в шоці, але швидко привітали з вдалим ударом. Коли командири почали писати й вітати, прийшло чітке усвідомлення результату.”

Відчуття обов’язку та розуміння, що ніхто, окрім нас, не зупинить ворога, нам не залишили вибору. Це була не просто особиста боротьба, а спільна справа всього народу – за право жити у вільній країні.

“Мотивація воювати проста – не дати ворогу дійти до наших домівок. Для “Шершня” нічого не змінилося, ставлення до війни таке ж, як і було, а єдине питання до росіян – нахрін вони сюди прийшли?”

Місія змінилася — замість цегли в його руках зброя, а замість креслень і будівельних планів — карта бойових завдань.

Але суть залишилася незмінною: Павло так само захищає домівки українців, тільки тепер — від ворога, який прийшов руйнувати.

“Навіть у думках не було, що доведеться брати до рук зброю. Змінилося лише ставлення до ворога – тепер воно ще більш однозначне. У перший день повномасштабного вторгнення без роздумів пішов у військкомат. Рідні навіть не знали, бабусі сказав, що йду ‘у справах’.”

Перемога для Павла – шанс знову мріяти, жити без вибухів і сирен, у країні, яка належить лише її народу.

“І вона обов’язково буде за нами. Єдина підтримка, яка зараз потрібна, – це віра в ЗСУ, віра в нашу перемогу, віра в Україну!”

Наші воїни – це справжні Герої, які щодня стоять на захисті України! Дякуємо за мужність, відвагу та незламність!