Вправи, що допоможуть повернути почуття контролю

В умовах позиційної артилерійської війни солдат в основному чекає. Чекає кінця чергування, початку обстрілу, листа з дому, наказу на висування. Це очікування може бути важким, і залишитись притомним і спроможним бійцем можуть допомогти декілька речей.

Власним досвідом ділиться Володимир Дегтярьов, в минулому підприємець, а нині — боєць Сил територіальної оборони ЗСУ на псевдо «Піарщик»:

1. Процеси та чек-лісти. Коли у довоєнному житті я готувався до змагань, мене рятували списки. Я робив перелік речей, які мають бути в рюкзаку в день змагань та перелік дій, які мені треба зробити ввечері та зранку перед стартом.

Так і тут – я робив перелік речей, які мають бути зі мною на чергуванні, та релігійно чітко збирав-розбирав рюкзак, складав речі, заряджав рацію, телефон, павербанк, чистив зброю – просто по чек-лісту.

Окрім того, що це гарантувало, що я буду готовий до раптової тривоги, це ще й знімало напругу та додавало відчуття контролю.

2. Ритуали та гігієна. Якось один побратим запитав:

– «Піарщик», а в тебе що, борода не росте?»

— «Ні, — відповів я, — Я просто голюсь щодня».

Для мене гоління, душ (в будь якій воді), прання речей стало ще одним ритуалом «з минулого життя». Ритуалом, який давав відчуття контролю.

3. Цінність зусиль. Мені пощастило – мої командири пояснювали контекст та ціль тих чи інших завдань. Вже після повернення в Київ я прочитав про американську армійську методику постановки завдань з 4 компонентів:

• завдання (що мають зробити підрозділи);
• чому це важливо;
• очікування командувача (що має відбутися на полі бою);
• фінальний результат.

І зрозумів, що робив мій командир відділення, коли пояснював мету перебування на спостережному пункті, і що робив командир взводу, коли пояснював ціль нашого перебування в селищі Х. Коли з’являється розуміння «навіщо», за ним мозок сам знаходить спосіб «як».

4. Внутрішній локус контролю. Локус контролю — поняття, яке характеризує суб’єктивне сприйняття того, хто вирішує твою долю — ти чи інші. Коли ти опиняєшся в жорсткій ієрархічній структурі, легко перейти в позицію безвольної жертви, яка вимушена виконувати чужі накази.

Для цивільних, особливо в Силах тероборони ЗСУ, які наповнені мотивованими переконаними добровольцями, раптове занурення в жорстку структуру може бути травматичним досвідом.

Мені допомагало нагадування про те, що вступити до лав ЗСУ було моїм осмисленим рішенням. І про те, що цей досвід збагачує мене, адже він експрес-методом будує в мені нову особистість – особистість Воїна.

Як писав у своїй книжці про 7 навичок успішних людей Стівен Кові, внутрішнє рішення – дію я з позиції суб’єкта чи об’єкта – може зовні проявлятись нібито в тих самих діях, але дуже по-різному відчуватись зсередини.

Так, сидіти в окопі під обстрілами або лежати вночі в калюжі в «сєкрєті» можна тому, що тобі так наказав командир, або ж тому, що цим ти вирощуєш внутрішнього Воїна та Захисника. Зовні це ті самі дії, але всередині – це кардинально інші відчуття.

“Від бійця до бійця” — спільний інформаційний проєкт Українського ветеранського фонду та Сил територіальної оборони ЗСУ.