Вони встали за Херсон. Історії оборонців вільного міста

Звільнення Херсона стало приємною новиною для багатьох мешканців міста. Особливо для бійців херсонського батальйону Сил тероборони ЗСУ. 

Вони були першими, хто зі зброєю в руках намагався відстояти Херсон, аби той лишався вільним від окупантів. Розпочату ними ще в лютому справу цими днями завершили інші підрозділи Збройних сил України.

Автори проєкту “Великі битви” зустрілися з бійцями 192-го херсонського батальйону. Саме вони в лютому боронили Херсон і 1 березня силувалися з боями зупинити росіян, які зайшли в оточене місто з кількох напрямків.

Кожен із них має свою цікаву історію як тих днів, так і подальших місяців війни. Вони брали участь у боях у районі Антонівського мосту, робили спроби зупинити колони росіян на вході в місто, а під час окупації – партизанили в Херсоні. 

Дехто пройшов через полон і тортури. Але всіх їх об’єднав відновлений херсонський батальйон і бажання бачити Херсон та всю Україну звільненими.

Далі – їхні короткі історії. 

Ігор Ліхнов, комбат херсонського батальйону ТрО

24-го лютого він прийняв до лав батальйону кілька сотень херсонців, які хотіли зі зброєю в руках захищати своє місто. 

“Приїжджало багато людей, усі мотивовані. Казали: “Щвидше, швидше давайте зброю! Хочемо йти воювати!”, – згадує комбат.

Того ж дня бійці херсонського батальйону Сил ТрО вступили в бій. Було це на Антонівському мосту. Херсонці висунулися прикрити вихід з оточення інших підрозділів ЗСУ. Там же херсонці зазнали перших втрат.Після цього комбат зі своїми бійцями й надалі залишалися в Херсоні.

Коли 1 березня росіяни почали заходити в місто, тероборонівці зустріли окупантів на кількох напрямках. Так у районі ТРЦ “Фабрика” рота українських бійців зустріла танкову роту ворога. Цей та інші епізоди оборони міста дають комбату підстави казати, що твердження, ніби Херсон здали без бою – неправда.

“Херсон намагалися обороняти. Намагалися обороняти в першу чергу жителі міста. Намагалися обороняти до останнього. Це підтверджують дії нашої тероборони, той же Бузковий парк це підтверджує, загиблі там, поранені в бою в районі Антонівського мосту це підтверджують, це підтверджується мітингами в Херсоні. Тобто люди всіляко намагалися обороняти своє місто. Хто як міг. Ми до останнього обороняли”, – згадує події, які відбувалися на початку широкомасштабного вторгнення Ігор Ліхнов.

Після окупації Херсона частина тероборонівців залишалася у місті, вдаючись до партизанської активності. Комбат координував цю діяльність. Окупанти намагалися схопити партизанів. 

“Росіяни приходили до мене додому, приходили з обшуком до моїх батьків. У моїй квартирі взламали двері, російські слідчі проводили обшук”, – згадує комбат.

Частину партизанів із херсонського батальйону росіяни таки вирахували й затримали. Комбат як міг старався повернути бійців.

У Миколаєві він почав відновлювати батальйон. Стартував із 13 осіб. Із часом підрозділ став повноцінною бойовою одиницею, виконував завдання на Донеччині та Харківщині. Під час звільнення Харківщини у вересні херсонці взяли в полон 6 осіб.

Нині Ігор Ліхнов мріє повернутися в Херсон, прийти в батьківський дім.

Схожі мрії і в інших херсонців із батальйону: “У бійців будинки в Херсоні, вони залишилися без оселі. Мета в нас одна, яка об’єднує: звільнення Херсонщини і всієї України”. 

Михайло Балюк (Лиман), командир роти

Вранці 24-го лютого ротний Михайло Балюк за тривогою прибув у штаб батальйону. Каже, що того дня у херсонців була висока мотивація боронити місто. 

Одним із добровольців у його роті був 17-річний юнак. Командир не хотів його приймати до підрозділу, але той вже отримав зброю і пояснював: “Мені дуже страшно, але я все одно вас не кину”. Від цих слів, згадує Балюк, в нього пішов дрож по шкірі.

Того ж дня разом із цим юнаком та іншими бійцями роти Лиман висунувся в район Антонівського мосту. В той час через Дніпро з оточення виходила 59-та бригада, херсонська тероборона мала допомогти військам здійснити переправу на правий берег. 

Під час цього бою рота потрапила під ворожий авіаудар. Інший ротний, на позивний “Береза”, отримав поранення. Дісталося й Балюку: “Пам’ятаю: лежу в болоті весь, полапав – ніби цілий, не пробитий, але дихати не можу. Давай кричати: “Лиман!”. І всі – до мене. Виковиряли з землі”.

На зустріч окупантам свою роту командир вивів і 1 березня. Того дня росіяни заходили в Херсон з кількох напрямків. Бійці Михайла Балюка тримали оборону в районі ТРЦ “Фабрика”. Проте втриматися проти танків не змогли.

Уже під час окупації міста ротний намагався вийти на вільну територію. Але в одному населеному пункті області його затримали росіяни. 

Наступного ранку Лимана випустили, так і не з’ясувавши, кого затримали. Після цього він тиждень лікувався, а далі почав партизанити. За цей час довелося змінити 4 квартири – росіяни наступали на п’яти. Довелося знову виходити з Херсона і приєднатися до херсонського батальйону в Миколаєві.

Коли все буде позаду, ротний планує написати книжку про війну. Сподівається, що допоможе дружина – вчителька. А доти воюватиме – до остаточної перемоги. 

Свою мотивацію пояснює просто: “У мене загинула мама під час обстрілу. У мене багато питань до цих собак (росіян – Автор)”.

Ігор Кураян, заступник командира роти

24 лютого бізнесмен і волонтер Ігор Кураян прокинувся від звуку вибуху. Коли вийшов на балкон, побачив великий стовп диму в районі Чорнобаївського аеродрому. За кілька годин з новин він дізнався, що росіяни вже підходять до Херсона.

Опівдні чоловік зібрав документи й попрямував до військкомату. Його прийняли до лав херсонського батальйону Сил тероборони ЗСУ. Після отримання автомата зі своєю ротою висунувся в бік Антонівського мосту. 

“Уже стемніло. В районі мосту тривав бій: лунали вибухи, літали гелікоптери, стріляла авіація, після прильоту ракети горіло поле. Було дуже жахливо, був хаос”, – описує ситуацію Кураян.

Дорогою до мосту бійці Сил тероборони зустріли поліцейських. Ті повідомили, що росіяни прорвалися через Дніпро, йде велика колона танків. Українська армія відступала до Миколаєва.

Кураян був серед тих бійців, хто до 1-го березня залишався в Херсоні зі зброєю в руках. Зранку його група виїхала на зустріч російській колоні, яка заходила в місто зі сторони Чорнобаївки. 

Проте перешкодити ворожим бронеавтомобілям “Тигр” та танкам окупанта з самими лише автоматами в руках бійці не змогли. Вони вирішили відійти до залізничного мосту, який проходить над дорогою в центр міста. 

“Коли ми туди підходили, нас уже зустрів кулеметний вогонь і по нас вже кидали гранати. Ми прийняли бій”, – розповідає Кураян. Але в підсумку групі тероборони довелося відходити.

Під час окупації Ігор залишався у місті. Брав участь у мітингах у центрі Херсона, працював у підпіллі, навіть розробляли план визволення з боєм українських бійців, яких окупанти тримали в місцевому СІЗО. 

Та 5 квітня Кураяна затримала ФСБ. Виявилося, росіяни знали про плани партизанів.

“Мене відвезли у підвал управління поліції. Там одразу почали бити і катувати. За три дні з мене зробили відбивну”, – згадує український боєць. 

Кількох людей у тому підвалі закатували до смерті. Ігорю пощастило більше. Його відправили у Севастополь. 

Там росіяни зібрали 4 бійців херсонської тероборони. Їх готували до “народного кримінального суду” як військових злочинців. Одного дня херсонцям надали “товарного вигляду”, привели пропагандистів з російського телебачення, а невдовзі – обміняли. 

Після цього Кураян повернувся до херсонського батальйону та продовжив службу.

Микола Зозуля, молодший сержант

Миколі Зозулі 58 років. Він носить окуляри – має проблеми з зором, але запевняє: автомат бачить добре, окуляри – щоб читати з телефону.

24 лютого він був одним із тих, хто прийшов до херсонського військкомату. Згадує, що людей довго тримали без будь-якої інформації. Багато хто розійшовся. Але Микола таки дочекався, коли його забрали та видали зброю.Під час оборони Херсона йому довелося брати участь у бою біля ТРЦ “Фабрика”. Наслідки того бою – згорілий торговельний центр – бачив чи не кожен херсонець.

На оборону в цьому місці тероборонівці стали з самого ранку. По обіді росіяни почали рух піхотою та БТРами, їх відігнали. Потім пішли танки – щонайменше три одиниці. В українських бійців були лише автомати, гранатомет та “коктейлі Молотова”.

“Пляшкою як поцілити в танк? Це не Київ, щоб з балкона кидати і влучати. Щоб пляшкою влучити, треба метрів на 15 до танка підбігти. А хто ж нам дозволив би підбігти так? Тож ми їх навіть і не кидали. Хоча наготували багато”, – згадує Микола.

Тож у тій ситуації бійцям довелося відійти в місто.

Нині боєць херсонського батальйону Сил тероборони шкодує, що в лютому бій за Херсон був не такий, яким би міг бути. Проте запевняє: без бою Херсон не здали.

Ігор Григоренко (Вертольот), командир роти

Колишній ветеран АТО Ігор Григоренко пригадує, що 24 лютого був великий потік добровольців у батальйон. Переважно приходили люди без бойового досвіду. Але отримували зброю і з готовністю йшли в бій.

Командир роти на позивний “Вертольот” обурюється, коли кажуть, ніби Херсон здали без бою. Навпаки наголошує: херсонська тероборона була в місті до 1 березня. І це гальмувало просування росіян далі. “Херсонці затримали росіян на 6 днів. Це багато. Ми своїми діями на Херсонщині кожну годину, кожну добу давали Миколаєву можливість підготуватися. І не дали їм різко зайти в Миколаїв”,– вважає боєць.

Після бою на Антонівському мосту Григоренко з частиною своєї роти приєднався до 59-ої бригади. Наступні 2 місяці бійці спільно діяли на Миколаївщині. Коли комбат Ігор Ліхнов вийшов із Херсона і почав відновлювати батальйон, Ігор знову перевівся до свого старого підрозділу.

Тим часом на окупованій Херсонщині партизанив його син. 

“І колеса їм дірявив, і соляру зливав, пробивали баки. Хлопцю було 19 років, а він з друзями там вже партизанщиною займався”, – розповідає Вертольот.

В окупованому Херсоні в нього залишалися мати, брат та інші рідні. Службу в херсонському батальйоні Ігор сприймає як зв’язок із містом. Хоч за кілька місяців довелося воювати на Донбасі та Харківщині.

“Хай знають, що ми херсонці, ми українці, ми теж повсюди. Так само, як і всі міста, ми всі – за Україну”, – підсумовує Григоренко.

Автори: Костянтин Рєуцький, Олексій Братущак