Реалії служби бойового медика підрозділу на війні

Роль бойового медика на війні важко переоцінити. Його завдання — надати медичну до­помогу і рятувати життя поранених воїнів під час бойових дій. Робота бойового медика небезпечна і вимагає великої відданості своїй справі, навченості та професійних знань. Але буває й так, що його роль у підрозділі недооцінюють.

Про реалії служби на цій війні і виклики, з якими доводиться стикатися, редакція «Спро­тиву» дізналася у старшого бойового медика управління механізованої роти 241 брига­ди Сил ТрО Володимира на псевдо «Урман».

Як з дружиною опинились на службі

Я ветеринар, до війни в мене була своя клініка і ветаптека. Дружина працювала в IT сфері. Після широкомасштабного вторгнення ми з дружиною вирішили не відсиджуватись. Ми по­їхали в Ірпінь. Спочатку як волонтери вивозили з Ірпеня і Бучі поранених і евакуйовували людей. Було не до офіційного оформлення на службу, бо в військкоматах були великі черги, не хотілось чекати, потрібно було діяти.

Коли прогнали окупантів з Київщини, нас офіційно прийняли до Сил ТрО ЗСУ, і дружина пішла зі мною. Але спочатку намагався відмовити її, навіть вмовив виїхати за кордон, але ненадовго — повернулася і теж пішла до військкомату.

Зробили відношення, тепер служимо разом, але бачимось нечасто — вона займається оформленням паперів на хворих, поранених та загиблих.

Робота в різних зонах небезпеки

Багато чого залежить від поставлених завдань. У нашого підрозділу це переважно зачистки посадок, окопів тощо.

Під час бойових дій зони небезпеки дуже умовно можна поділити на червону (у зоні об­стрілу), жовту (надання допомоги на полі бою, коли не ведеться вогонь, або в зоні укриття) і зелену (місце, де відбувається евакуація пораненого).

Нерідко, особливо в червоній зоні, поранені хлопці надають собі допомогу самостійно. Завдання медика — проконтролювати правильність накладеного турнікету, стабілізувати (по ситуації), дати правильну чітку доповідь черговому зв’язківцю про стан пораненого, виду і ступеню поранення, доповісти про те, які стабілізаційні дії були проведені і встановити чер­говість на евакуацію.

В «червоній» зоні, при інтенсивному обстрілі, якщо військовослужбовець ще не встиг нада­ти собі допомогу, медик на відстані аналізує його стан і голосом, якщо той притомний, керує процесом, вказуючи, що робити. Це коли немає можливості підійти, підповзти і зробити все самому.

Якщо ситуація відносно безпечна, то підбігаємо чи підповзаємо і працюємо за протоколом МАRСН (протокол надання домедичної допомоги в бойових умовах — Авт.).

Стабільна жовта зона (але не та, яка щойно перейшла з червоної в жовту) — тут дещо про­стіше. Хоча реалії на полі бою такі, що деякі бійці, незалежно від підготовки, навіть після невеличкого уламочка втрачають владу над своїм тілом і «ловлять ступор», втрачають коор­динацію. Прильоти, свист шрапнелі над головою та крики даються взнаки.

Ми в підрозділі часто при нагоді проводимо навчання з тактичної ме­дицини, щоб руки пам’ятали. Щоб відточити дії при пораненні до авто­матизму.

Незалежно від того, чи знаєш ти особисто пораненого, чи ні — треба діяти за протоколом, підтримувати розмову, проговорювати свої дії. Дуже важливо аби поранений не панікував.

Як спілкуватись з пораненим

Жодного разу не зустрічав таких випадків, коли поранений хоче завдати шкоди собі, ото­ченню, чи тому, хто намагається надати допомогу, але таких випадків не виключаю.

Що робити в такому випадку:

• перше — це діалог. Можна прокричати «Слава Україні!», щоб поранений зрозумів, що поряд свої, розпитувати про стан, обставини поранення, зав’язувати розмову;

• коментувати всі свої дії: назватися, дізнатися, куди поранено бійця, де болить, сказати, що його зараз буде оглянуто, надана допомога, відкласти зброю убік.

Поки все це робимо, ведемо нейтральні розмови, навіть найбанальніші: звідки родом боєць, як його звати, чим займався до війни, чи є в нього домашні тварини і т.д.;

• для важких випадків — є ліки.

Наповнення медрюкзака

Наповнення медичного рюкзака бойового медика — це зазвичай стандартний набір меди­каментів, у кожного він на 98% однаковий, але по-різному розкладений, різні виробники, хтось більше любить працювати турнікетами САТ, хтось СІЧ, хтось не користується ізраїль­ськими бандажами, а тільки еластичним бинтами, хтось умудряється носити «амбушки» (мішок АМБУ, для виконання штучної вентиляції легень — Авт.) і т.д.

Знов ж таки, все залежить від завдань:

• якщо це добове чергування «еваку», де ти просто приїхав пікапом під саме пекло, швидко загрузив пораненого і хутко поїхав, то це маленький рюкзачок в якому 5-7 турнікетів, 5-10 ізраїльських бандажів, бинти, кровоспини. Тому що, коли треба швидше виїхати з поля бою, то не дуже і попрацюєш. Як правило, цей рюкзак — звичайна аптечка, тільки з розрахунку на 4-5 осіб.

• якщо це окопи, то там повинен бути рюкзак, в якому окрім тактмеду є ще різні пігулки, те, що вкрай необхідне: знеболювальні, засоби проти алергії, діареї, нудоти, мазі та порошки від мозолів та грибків, сильні знеболювальні, засоби від комах.

При цьому дуже важливо знати свій підрозділ: в кого які хронічні хвороби, алергії, індиві­дуальні особливості.

Раджу не набирати різного непотребу, яким ви не будете або не вмієте користуватись — це зайва вага і місце в рюкзаку. І пам’ятати про правило «Не нашкодь!».

Поради медикам

Найважливіше, про що варто пам’ятати бойовим медикам — власна безпека. Працювати на полі бою треба дуже обережно, адекватно оцінювати ситуацію, в реаліях не так, як в кіно, коли біжиш під обстрілами в повний зріст, в білому накрохмаленому халаті з чемоданом з великим червоним хрестом, і всіх рятуєш.

Так не буває. Кулям та шрапнелі однаково хто ти: лікар чи піхотинець, бідняк чи багатій, чи перший це твій вихід на бойові, чи ти вже з трьома війнами за плечими.

Також пам’ятай про рукавички для роботи з біоматеріалами, щоб нічого не підхопити. Вій­на закінчиться рано чи пізно, і нам ще жити, і бажано здоровими.

Психологічні виклики для медика

Стосовно психологічного стану важко давати якісь поради. Найважче, коли ти вже нічого не можеш зробити для порятунку пораненого, коли все вирішується за секунди.

Важко, коли всіма правдами і неправдами запустив, стабілізував, передав на наступний етап «евака», а за годину дізнаєшся, що боєць з 300 перейшов у 200. Але важливо не винити себе або інших, не впадати в депресію.

Потрібно працювати, взяти себе в руки, пам’ятати, що твої хлопці на тебе розраховують і від тебе багато чого залежить. Можеш кричати, пла­кати, тебе може знудити, але потім все одно збираєшся і робиш своє діло далі.

Дуже підтримує дружина — ми служимо в одному батальйоні, — вона знає все, і навіть біль­ше, завжди підтримує, вона — мій психолог, опора, моє життя. Важливо бути з колективом, відчувати його, віддаватися йому, і все буде добре.

Треба підготувати собі помічника

Якщо підрозділ і медик перебувають на ППД, то можна хоч за руку водити хворого по ліка­рям. Але якщо мова про зону бойових дій, перш за все необхідно, щоб першу допомогу бійці були готові надавати собі самостійно. Медик в підрозділі — це круто, але в наших реаліях медиків, на жаль, не вистачає в армії.

Раджу знати свій особовий склад, взяти собі в помічники толкового бійця, який має хист або, ще краще, знання. Щоб він, в разі чого, міг тебе підмінити.

В ідеалі треба навчити для кожної групи людину, наприклад стрільця, яка буде володіти більш глибокими навичками, аніж звичайний боєць: зможе стабілізувати, надати більш роз­горнуту першу домедичну допомогу.