"Позитивна оцінка роботи медика — важлива. Але добрим словом не зупиниш кровотечу"

Чи може медик у підрозділі одночасно бути ще і психологом та як швидко повернутись у форму пораненим бійцям — нам розповіла музикантка та поетка, а зараз ще і бойова медикиня взводу механізованої роти 241 ОБр 243 ОбТрО молод­ший сержант Єлизавета на псевдо «Мураха».

«Медик, окрім турботи про суто фізіологічне здо­ров’я, часто виконує функції психолога. Хлопцям важливо, щоб їх вислухали, особливо, якщо це якийсь болючий досвід. Іноді зі мною радяться щодо стосунків з дружиною, іноді — моментами проживання втрати чи складних випадків на бо­йових», — говорить «Мураха».

Важливість реформи ВЛК

Якщо ми говоримо про повагу до бійця як про базову цінність, то реформувати процес проходження ВЛК треба якомога швид­ше. А ще вирішити проблеми з виведенням поза штат до ре­зервних підрозділів бійців, які значно втратили здоров’я, і якість життя яких підірвала війна. Водночас полегшити процедуру де­мобілізації для тих, хто багато віддав фронту.

Боєць має відчувати вдячність і повагу держави до себе, а не ставлення як до «відпрацьованого матеріалу».

Чуйне ставлення

Якщо людина брала участь в бойових діях тривалий час, їй бу­ває важко швидко перемкнутися на «тиловий режим». Але все залежить від бійця і від ситуації, в якій той опинився.

У тилу буває важко від того, що у цивільних і військових за­надто різний досвід від війни, різні сфери інтересів, проблеми. Ти не знаєш, про що говорити, а цивільні теж ніяковіють у твоїй присутності від того, що їхні проблеми ніщо порівняно з тим, що переживають на фронті.

У лікарні потрапляють поранені, які мають травматичний дос­від, страждають від болю, отримали каліцтво. І в ці вразливі мо­менти «холодне» ставлення може сильно погіршити і без того підірваний емоційний стан, адже боєць потребує максимальної делікатності й підтримки, а медичні працівники не завжди здат­ні її надати через великий потік поранених.

Ті, що траплялися мені, переважно справлялися з цією склад­ною місією. Головне, щоб людина була на своєму місці й робота не була для неї формальністю. Я деякий час у лікарні часто сти­калася з цивільними, і вони питали: а чого контрнаступ такий повільний? Коли це все закінчиться? На такі питання я реагую з гумором. Але когось із хлопців з важким пораненням це може вивести з рівноваги.

Стосовно командирів — формальне ставлення до особового складу також може сильно демотивувати. Важливо розвивати здоровий колектив, де водночас є не тільки повага, субордина­ція, але й відчуття, що тебе цінують, якщо ти добре робиш свою роботу.

Що допомагає рухатись далі

Можу сказати про себе: ціную сміливість, почуття гумору і прагнення до самовдосконалення.

Рухатися далі допомагає спільна мета — перемога. А заважає — інертність в армії та дикуваті стереотипи на кшталт відомої фра­зи про ініціативу та ініціатора.

Фото: “Мураха” у шпиталі після поранення

Як після поранення швидше повернутися в форму

Універсальних порад не буває. Все залежить від характеру травми. Не люблю давати поради, які нагадують повчання. Ска­жу те, що зрозуміла зі свого досвіду.

Після відновлення і повернення у стрій важливо розуміти, що пережитий тяжкий досвід не керує усім вашим подальшим жит­тям. Зовсім необов’язково, що надскладні умови будуть скрізь вас переслідувати, що знов будуть поранення… Але і таке, на жаль, теж буває.

Якщо пережита травма знов повертається до вас у думках — проаналізуйте, проговоріть її стільки разів, скільки потребуєте. Не варто тримати все у собі. А раптом що, завжди можна і не соромно звернутися до фахівця (психолога, психотерапевта, пси­хіатра).

Запам’ятайте, турбота про свій психічний стан і прийом меди­каментів — це не ознака слабкого характеру, це просто лікування однієї з травм війни.

Варто почитати про ознаки гострих реакцій на стрес, ПТСР. Зараз про це багато говорять, майже прив’язують поняття уча­сті в бойових діях до ПТСР, але далеко не у всіх бійців розвива­ється саме ця реакція. Іноді обізнаність про те, як реагує наше тіло, допомагає уникнути віддалених наслідків.

Як медику не вигоріти

Я не можу щось радити медику, який вже рік не вилазить з пе­редової, бо в мене, наприклад, є періоди, коли нас виводять в тил, і я можу відновитися.

В цей час я багато навчаюся, займаюся спортом, читаю книжки й повертаюся до цивільних занять, зокрема до музики, коли є вільна годинка. Не дивлюся нескінченно новини, картаючи себе, що я не там, як це було на початку великої війни.

Медикам теж потрібно чути слова підтримки. Мої бійці ціну­ють медиків. Іноді мені здається, що аж занадто «носяться» зі мною, оберігаючи від небезпеки.

Але добре слово не замінить якісного турнікету. Важливо, щоб забезпечення медиків було достатнім на державному рівні. За­раз часто якісний такмед та засоби евакуації — волонтерські.

Добрим словом не зупиниш критичну кровотечу на полі бою. Але позитивна оцінка нашої роботи, звісно, теж важлива.