"Пам’ятай, навіщо ти робиш цю найкращу і найважчу роботу в світі"

У цивільному житті він — успішний адвокат.

Зараз — військовослужбовець Сил територіальної оборони, командир відділення з позив­ним «Мамай». Разом з братом В’ячеслав Зьома боронить рідну землю від російських за­гарбників на найгарячіших напрямках фронту.

Редакція часопису «Спротив» поспілкувалася з воїном і дізналася, що допомагає йому кожного разу йти в бій, і яка роль молодшого командира в цій війні.

Постійно вчишся

Я уклав контракт з Силами тероборони 22 лютого 2022 року, якраз напередодні широкомасштаб­ного вторгнення. Ми з братом вирішили записатись завчасно і заздалегідь обмінятися контактами з командирами, бо розуміли, що у випадку початку широкомасштабної війни, без прямого зв’язку, тебе важко буде знайти і викликати.

До того ж ми вже мали військовий досвід і проходили службу в МВС України, обоє кадрові офіцери. Повномасштабна війна триває вже більше року, тому кожен, хто вже мав бойовий досвід, продовжує самовдосконалюватися. Готуєш своє спорядження, докуповуєш те, що тобі потрібно, підганяєш під себе. Слухаєш досвід побратимів, друзів — тих хто воює — і на цьому вчишся. Тобто той, хто хоче, завж­ди знайде можливість вчитись і вдосконалюватись.

Можливість вчитись нам дали ціною власного життя досвідченіші воїни. Такі ж хлопці, як і ми, і ті, які вже загинули на цій війні.

Багато хлопців вже мають серйозний бойовий досвід — наш підрозділ брав участь у бойових діях в Сіверськодонецьку минулого року, і в Бахмуті на початку цього. Зрозуміло, що склад підрозділів змі­нюється і не залишається постійним, але основна частина підрозділу зберігається.

Бути прикладом для інших

Як на мене, особистий приклад — це єдиний спосіб мотивувати бійців, аби ті йшли за командиром або ж просто його поважали.

На «нулі» керувати підрозділом за принципом: «Я — командир, а решта — другосортні», — то маячня і самогубство! Треба працювати з людьми виключно з позиції уважного ставлення і поваги.

Я розумію, що не завжди так є, і бійці всі різні. Але ж до цього маємо прагнути, створювати нашу нову армію. Мені пощастило зустріти таких командирів і бійців.

Саме під час бойових дій я сам став командиром відділення. Ми утримували позицію «Альпініст» під Метьолкіно. Це був 12-годинний безперервний обстріл градами і мінометами, а наприкінці, коли ми стояли в окопах у лісі над дорогою, і фосфорними снарядами.

Молодші командири мають бути досвідченими і мотивованими бійцями. Тільки в цьому випадку вони можуть надихнути інших. Бо на «нулі» підтримка і досвід відчувається на підсвідомому рівні. Таке не «зіграєш», обманути не вийде.

Але, знову ж таки, і «наставництво» має бути з повагою, іноді з жартами, щоб бійці розуміли, що про них дбають, піклуються, відстоюють їх.

Що найтяжче

По-перше, найтяжче — відсутність інформації. Але це норма війни. Не завжди маєш вичерпну ін­формацію. Це розумієш з досвідом.

По-друге, це відсутність бойового досвіду. Коли в перший раз потрапляєш на бойові, для тебе ба­гато нового. І з цим нічого не зробиш, бо цей досвід кожен набуває самостійно. Довоєнний досвід походів, постійні тренування, життя в казармі хоч і суттєво допомагають, але, на жаль, нічого тобі не гарантують.

По-третє, це погодні умови. Наприклад, в Сіверськодонецьку — спека і нестача води. Але в Бахмуті я зрозумів, що на морозі дві доби поспіль в «льожці» серед лісосмуги — то гірше, ніж спека. Коли вода за годину стає кригою і її можна тільки гризти.

Насправді війна сама по собі страшна: і загибель побратимів, і постійна напруга, обстріли і багато чого іншого. Іноді психологічно дається взнаки й просто разючий контраст між «нулем» і вечірнім Києвом.

Важливо пам’ятати

Час від часу дуже важливо проходити донавчання, підготовку, стрільби, щоб не втрачати навички, наприклад, на відновленні чи після поранення.

Так само важливо і побути хоча б добу з родиною. Щоб не забувати для чого і для кого ти робиш цю найкращу і найважчу працю в світі.

Тренуйтесь кожного дня, але помірно — без «надриву». Навіть якщо вас не задіють в цій війні — ма­тимете гарні фізичні дані і міцніше здоров’я.

І ще одне, але дуже важливе: тут багато хлопців, і навіть дуже літніх людей, які прийшли без досві­ду. Це не про те, що вони якійсь круті. Це про те, що це по силах більшості суто фізично. Але вони все одно круті, бо прийшли перші, не злякалися. Тобто і всі зможуть!