«Людей треба мотивувати власним прикладом»

Ми поспілкувалися з найкра­щим слухачем п’ятого набору «Вишколу капітанів» стар­шим лейтенантом Богданом Д’яченком на псевдо Д’як про його бойовий шлях та дізналася, чи допоможуть набуті на Вишколі нові знання ефективніше виконувати бойові завдання.

Початок служби у війську

24 лютого минулого року я побачив у домовому чаті відео, де були зняті ворожі гвинтокрили, що летіли над Гостомелем, че­рез який я майже кожного тижня їздив на дачу. Я усвідомив, що саме зараз у мене точка прийняття рішення, що я зобов’язаний щось робити, тому вступив у військо. Спочатку був солдатом, по­тім командиром відділення.

Я хоч і фізично витривалий, але знань військових до широко­масштабного вторгнення не мав. Колись давно закінчив кафедру офіцерів запасу, але фахових навчань там особливих не отримав.

На початку більшу частину нашого батальйону вивели на Гостомельське шосе, ми стояли в обороні, чекаючи на можливий прорив противника. Напевно цей період був у цій війні найваж­ливішим, коли звичайні люди проявили готовність чинити спро­тив, усвідомлюючи всю небезпеку.

Після цього потрапив до штабу батальйону у групу планування. Згодом прийшло розпорядження сформувати зведену стрілець­ку роту для підсилення механізованих батальйонів, які воювали на сході. Я подав свою кандидатуру, її затвердили. Так я став за­ступником командира роти з морально-психологічного забезпе­чення.

Ми зайшли в один з населених пунктів Луганської області. Як рота, яка складалася переважно з цивільних у минулому, ми за­рекомендували себе доволі непогано. Ми дві доби тримали Ко­мишуваху. Особисто я нарахував за цей час 86 танкових пострі­лів у своєму напрямку.

Був двічі поранений, лежав у шпиталі. Вилікувався, залишився мотивованим до спротиву. Вважаю, що поки противник знахо­диться на нашій землі, його треба нищити.

Після Луганської області я повернувся на посаду офіцера групи планування, а через якийсь час очолив її. Потім була Кремінна, де особовий склад теж проявив себе по-геройськи. Люди віком за 40 років, по 4-6 людей на позиціях, тримали оборону, відби­ваючи напади тренованих російських десантно-штурмових ба­тальйонів.

Коли начальник командного пункту пішов на підвищення, я за­йняв місце начальника командного пункту-заступника началь­ника штабу з бойового управління у 131 батальйоні 112 бригади Сил ТрО.

Як потрапив на Вишкіл капітанів

По поверненню з Донецької області наші командири рот і взво­дів були направлені на ці курси. Звідти вони повернулись з про­фесійною підготовкою. Наприклад, до мене в групу планування прийшов офіцер, який за рівнем своїх знань був на голову ви­щим за мене.

Щоб самому потрапити на Вишкіл капітанів, спочатку довелось підготувати собі заміну. Тоді зміг піти на курси і я.

Зараз мій батальйон у районі виконання бойових завдань, пла­ную до нього приєднатись найближчим часом.

Чого навчили

При прийнятті будь-якого військового рішення, я маю спира­тись на наявні дані, враховувати обставини, проводити аналіз подій, на основі яких роблю загальний висновок.

Нас навчили систематизувати наявні факти про місцевість, по­году, цивільне населення, про суть завдання, і як все це поєднати. Це все є важливими елементами у процесі ухвалення військових рішень — Military Decision Making Process (MDMP).

Навчили, як виробити і прийняти таке рішення, продумати можливі варіанти і видати наказ підлеглим, виконання якого принесе загальну користь. Саме на Вишколі капітанів мені дали покрокову інструкцію, як офіцер має ухвалювати рішення, що він має брати за основу.

Нам дали зрозумілий алгоритм ухвалення рішення, чіткий чек- ліст. Не сказали, як робити, але пояснили, в якій послідовності і що треба робити, щоб на виході в мене з’явився результат у ви­гляді прийнятого рішення. Я чітко усвідомлюю процедуру, що і в якій послідовності маю зробити.

Також вчили проводити АПД – аналіз проведених дій (After Action Review, — Ред.). І хоч я сам для себе все життя проводжу такий АПД, за ці 8 тижнів навчання на Вишколі наші інструктори змогли дуже стисло, але концентровано довести всю необхідну інформацію.

Під кінець навчання я думав тільки про те, як отримані знання скоріше застосувати на практиці. Просто соромно під час війни не навчатись, коли є така можливість.

Процеси TLP (Troop Leading Procedures або процедури плану­вання бою — Ред.), яких нас також навчали, вимагають послідов­ної і наполегливої роботи з концентрацією зусиль, вимагають ухвалювати рішення не на основі емоцій або власного досвіду, а спираючись на аналіз чітко визначених чинників. Це має бути саме процес прийняття рішення на основі цих чинників.

Стовідсотково планую використовувати отримані на Вишколі знання. Застосування цих алгоритмів допоможе ефективніше виконувати поставлені завдання.

Мотивація

Людей треба мотивувати, в першу чергу, власним прикладом.

Треба усвідомити, що війна надовго. Треба бути готовим про­йти цей шлях. Якщо ми цього не зробимо, то не зробить ніхто. Інакше нас знищать, або ворог змусить воювати нас вже за нього. Я себе мотивую таким чином.

Принципи функціонування підрозділу

Атмосфера в колективі надважлива. У військо прийшли люди з різними долями, з різним рівнем підготовленості. Але це вмо­тивовані люди. Важливі довіра і відчуття відповідальності один за одного, вміння правильно розставляти пріоритети, не зверта­ючи уваги на зайве.

Обов’язково має бути взаємоповага, відчуття справедливості і вимогливість один до одного. І ця вимогливість має будуватись на принципах, зрозумілих кожному.

Важливість навчання

Я певен, що використання навичок, здобутих на Вишколі капі­танів, допоможуть виконати успішно не одне завдання та вряту­вати не одне життя і здоров’я бійців.

Зрештою, перемагають люди, їхня рішучість і вмотивованість. Треба берегти тих людей, що зараз воюють, створювати їм умо­ви для перемоги, а без знань ніякої перемоги здобути неможли­во. Тому Вишкіл – це краще, що було зі мною у військовому житті.