Херсонські "бандерівці". Історія партизанів, завдяки яким знищили російські "Буратіно"

В ідеології Радянського Союзу партизани відігравали одну з ключових ролей. Про них складали легенди, писали книжки, знімали фільми. Натомість замовчувалася історія українського підпільного руху опору радянській окупації.

З початком широкомасштабного вторгнення Росії під окупацію потрапила значна частина України. Одним із перших російська армія окупувала Херсон. Майже одразу в місті організувалися групи партизанів.

Одну з таких груп підпільників створили два молоді хлопці з місцевої тероборони – 25-річний Сергій Сергеєв та 23-річний Євген Кравченко. 

Їхня група в Херсоні складалася лише з 4 осіб, натомість в області з ними працювала ціла мережа партизанів.

“Жека хотів кришити русню, і я не міг просто як сцикун сидіти вдома”, – пояснює свою мотивацію до спротиву Сергій.

Так хлопці взялися за справу, яку зараз порівнюють із діяльністю підпільників Організації українських націоналістів часів Другої світової. 

Сергій особливо наголошує, що у 40-х роках минулого століття підпільну мережу на Херсонщині створював брат Степана Бандери Богдан, який тоді був у віці Сергія. 

“У мене взагалі аналогії (з Богданом Бандерою – УП) погнали вище криши”, – хизується хлопчина.Свою історію херсонські підпільники Сергій та Євген розповіли авторам проєкту “Великі битви”. 

Вторгнення змінило плани

Сергій Сергеєв переїхав у Херсон з рідного Запоріжжя у шкільному віці. Його батько – моряк, тож так йому зручніше було працювати, виходити в рейси. За кілька років хлопець закохався у нове місто.

“Херсон схожий на якусь дачу. Якщо ти пожив в умовному Києві, то повертаєшся сюди наче як на відпочинок”, – пояснює своє відчуття міста Сергій. 

При цьому нарікає, що місць для дозвілля молоді не так вже й багато: пішохідна вулиця Суворова та ТРЦ “Фабрика”. Остання була знищена росіянами 1 березня.

Ще до повномасштабної війни, щоб зупинити багаторічний процес відтоку молоді з Херсона, Сергій хотів змінити місто на краще. Заради цього він став місцевим активістом. Сергеєв очолив місцевий осередок молодіжної організації “Солідарної молоді” (молодіжний осередок Європейської Солідарності – УП), мріяв про політичну кар’єру. 

А поки заробляв на добовій оренді плейстейшн та потроху готувався до війни – проходив сам та організовував для інших різні курси з тактичної медицини.

На 24 лютого у Сергія був запланований черговий захід. Понад 20 осіб мали виїхати за місто на полігон вчитися стріляти з АК Калашникова. Але почалося широкомасштабне вторгнення. Тому разом із другом Євгеном він попрямував до військкомату.

“Там черга стояла, чоловіки переважно 45+. То нам радили: йдіть звідси, доки вас не записали”, – згадує Сергій. 

Проте хлопці своїх намірів не змінили й записалися до Сил тероборони.

Бій на Антонівському мосту

Уже за кілька годин після отримання зброї хлопці вирушили в складі групи тероборонівців захищати Антонівський міст. 

Там вже точилися бої. 59-а бригада проривалася з оточення. Від мосту до будинку Сергія – лише 2 кілометри.

“Були такі думки, що я поруч зі своїм будинком, і хоч би в нього не прилетіло, бо потім відбудовувати. А ще ж там мати залишалася і багато тварин. То я хвилювався, щоб з ними було все добре”, – описує свої думки тієї миті Сергій.

У районі мосту тероборонівці перебували близько години. Бачили, як вертоліт висаджував десант прямо на міст. Херсонці зрозуміли, що це росіяни, почали стріляти в тому напрямку. За 15 хвилин з мосту просто на них вийшла колона техніки.

“Їде БТР, зупиняється навпроти нас, наводить на нас дуло. До нього “рукою подати”, а ми не знаємо: наш чи не наш”, – розповідає Євген.

Хтось із тероборонівців вигукнув: “Слава Україні!”. У відповідь почули: “Героям Слава!”. 

“Ми зрозуміли, що то наші. Але трохи в штанці таки надєлалі”, – зізнається Сергій.

Невдовзі херсонці отримали наказ відходити. Наступного дня тероборонівці почули команду розходитися: нібито вони були в оточенні, й спротив не мав сенсу.

Сергеєв та Кравченко пішки пройшли кілька кілометрів до будинку Сергія. Нарешті відігрілись, поїли та поспали.

Хто кому ДРГ?

Довго відпочивати хлопцям не довелося. Уже вранці 26 лютого вони дізналися, що херсонських тероборонівців знову збирають на вулиці Паровозній. Туди і вирушили.

Майже одразу Сергій отримав своє перше завдання: схопити невідомих, які розставляли мітки на даху багатоповерхівок мікрорайону Таврійський та спостерігали за розташуванням українських військовослужбовців.

Сергій з бійцем на позивний “Змій” піднялися на дах 5-поверхівки. Там вже нікого не застали. А коли спускалися, то натрапили на мешканців будинку, які запідозрили тероборонівців у тому, що саме вони і є російською ДРГ.

“Нас зустріли хто з чим: хто з гаєчними ключами, хто з битами. І давай: “Чого ви на дах полізли?”, “Скажи “паляниця!”, “А на якій вулиці ти перебуваєш?”, “А покажи паспорт-прописку!”. Ми вдвох з автоматами, а нас ледь не зафігачили. Сказали б “паляніца”, то нас би там зі сходів спустили двохсотими”, – з посмішкою згадує Сергій.

Для хлопця цей епізод став підтвердженням, що хоч Херсон переважно і російськомовне місто, але в ті дні херсонці все одно були за Україну. “І дух український тут живе, і степи тут козацькі, і в принципі тут “рускій мір” ніхто не любив”, – констатує Сергій.

Перехід у Криївку

1 березня росіяни заходили в Херсон з кількох напрямків. На той момент тероборонівці базувалися в школі-інтернаті. Звідти виїжджали в різні частини міста зустрічати окупантів. 

Євген потрапив до підрозділу, який прямував на вулицю Залізнична. Там мала пройти російська колона, яка розстріляла групу українських бійців у Бузковому парку.

Виїхали на кількох легкових автівках по 4 людини у кожній. Одна з груп вступила у бойовий контакт із росіянами і ніби спалила одну ворожу машину. Але коли почав працювати російський крупнокаліберний кулемет, то зрозуміли, що засобів знищити ворога недостатньо. Довелося відходити.

Врешті тероборонівці перемістилися на одну з квартир Євгена, яку він називає “криївкою”.

“Криївка – це символічно, бо далі ми діяли в підпіллі, як наші попередники – вояки Холодного Яру, вояки УПА. У мене на тій квартирі на всю стінку висить чорно-червоний прапор. Якби росіяни раптом прийшли на цю квартиру, то був би готовий сюжет для Скабєєвої”, – жартує хлопець.

Херсонське підпілля

В окупованому Херсоні хлопці організували невелику групу підпільників. До неї залучили двох чоловіків, яких називають за позивними – “Свят” та “Дід”. Перший був місцевим підприємцем, займався будівельним бізнесом, другий – колоритним херсонцем.

“Дід” виглядає як жорсткий бомжара, але намагається вдягатися, як Адріано Челентано. Веселий дід. Він у Радянському Союзі був прапорщиком, постійно розповідає, як він з жінками кохався”, – описує Сергій найстаршого підпільника групи.

Євген отримав позивний “Депутат”. У 2016-му його обрали депутатом ОТГ від партії “Свобода”, на той час він був наймолодшим депутатом України. Завдяки депутатській роботі мав контакти по всій області та сформував цілу мережу інформаторів. 15 осіб контактували з ним безпосередньо, а в кожного з них були ще свої люди.

“Мотивація всіх була одна – кожен хотів хоч чимось допомогти на своєму місці, щоб пришвидшити деокупацію та перемогу”, – пояснює Євген, чому жителі Херсонщини долучалися до підпільного руху опору.

Про масштаб руху опору окупантам у Херсоні хлопці судять з мітингів, які відбувалися в місті навесні. Тоді на вулиці виходили до 5-7 тисяч осіб. 

“Є розуміння, що кожен з них хотів підісрати русні. Тому таких груп підпільників, як наша, було багато. Дуже багато”, – каже Сергій.

На всі ці мітинги ходили і Сергій з Євгеном. Протести хлопці сприймали як психологічний елемент війни. Окупантам демонстрували, що багато херсонців сприймають їх як фашистів, а не визволителів. 

“Вони були слабкі й перелякані, боялися нас навіть із автоматом та у броневику. Боялися, що їх камінням закидають”, – згадує ті мітинги Сергій.

13 березня під час великої ходи Євген потрапив на відео, яке поширювалося соцмережами. На ньому хлопець заводив людей вигуками “Слава Україні!”. Для росіян у нього були інші слова. “Він одному рускому прямо сказав: “Х*лі ти вилупився, довб**об?!”. Рускіє в ахує були”, – згадує Сергій.

Про масштаб руху опору окупантам у Херсоні хлопці судять з мітингів, які відбувалися в місті навесні. Тоді на вулиці виходили до 5-7 тисяч осіб. 

“Є розуміння, що кожен з них хотів підісрати русні. Тому таких груп підпільників, як наша, було багато. Дуже багато”, – каже Сергій.

На всі ці мітинги ходили і Сергій з Євгеном. Протести хлопці сприймали як психологічний елемент війни. Окупантам демонстрували, що багато херсонців сприймають їх як фашистів, а не визволителів. 

“Вони були слабкі й перелякані, боялися нас навіть із автоматом та у броневику. Боялися, що їх камінням закидають”, – згадує ті мітинги Сергій.

13 березня під час великої ходи Євген потрапив на відео, яке поширювалося соцмережами. На ньому хлопець заводив людей вигуками “Слава Україні!”. Для росіян у нього були інші слова. “Він одному рускому прямо сказав: “Х*лі ти вилупився, довб**об?!”. Рускіє в ахує були”, – згадує Сергій.

Найбільша колона, яку зафіксував підпільник, складалася з 80 одиниць техніки.

Інші вікна будинку Сергія виходять на залізничні колії. Тут він спостерігав за російським бронепоїздом, який пригнали з Криму. І саме тут мав найбільший успіх партизанської діяльності.

Якось у полі за залізницею він помітив російську техніку. Пошукав в Google за фотографіями і дійшов висновку, що там стоять російські вогневі системи залпового вогню “Буратіно” – загалом 9 штук. 

Хлопець зробив фото і відправив комбригу. За кілька днів командир попередив: зараз ЗСУ почнуть “працювати” по цій техніці окупантів, треба давати інформацію, чи влучили. У підсумку Сергій нарахував чотири знищені системи.

“Тоді я подумав: ну слава Богу, що я не без толку стою тут, дивлюся в бінокль, що є сенс спостерігати”, – згадує свої думки підпільник.

Яйцями по Росії

В якийсь момент на Євгена вийшли представники українських спецслужб, запропонувавши співпрацювати з ними. Перше завдання було легке. Треба було закидати фарбою плакати “Россия тут навсегда”.

“Ми захотіли показати, що херсонці не самі, що є люди, які так само проти окупації. Це така демонстрація, що партизани поруч”, – пояснює Євген, чому взялися за це завдання.

Спочатку спробували закидати російські білборди яйцями з фарбою. Євген ще з 2014-го мав схожий досвід. Тоді в Херсоні яйцями з зеленкою зустріли проросійського кандидата на посаду президента Сергія Тігіпка. 

У травні 2022-го хлопці не мали зеленки, знайшли лише водоемульсійну фарбу. З нею потрібного ефекту не отримали – пляма вийшла маленька і майже непомітна. Тож спробували пакети з фарбою, але все одно залишилися незадоволеними. Хоч плями і були більшими, але теж погано помітні.

“Я казав, що це позорище такі фотки відправляти, це – не виконана робота. Але наступного дня я проїжджав повз один “наш” білборд, то його вже охороняли москалі: БТР і 5 бійців. Тобто ми відтягнули ресурси окупантів на таку “важливу справу”, – розповідає Євген із посмішкою.Та й спецслужба роботу підпільників прийняла. За кожен спотворений плакат підпільники отримали винагороду в 1000 гривень.

План “русня палає”

Наступне завдання від спецслужби було більш вагоме: треба було знайти і підірвати базу росіян у Херсоні. Для цього хлопцям передали 10 кілограмів тротилу та детонатор.

Базу визначили за тиждень. Це була колишня частина прикордонників, яку зайняли окупанти. Зупинилися на цьому об’єкті, бо навколо відсутні цивільні будинки.

Підпільникам скинули відео, як працювати з вибухівкою. До детонатора приєднувався телефон, і дзвінком з іншого телефона можна було дистанційно задіяти пристрій.

Саму операцію спланувала група херсонських підпільників.

За задумом, підкласти вибухівку мав Дід. Він, як найменш примітний, мав під’їхати на велосипеді та залишити міну на визначеному місці. При цьому вибухівка мала бути в пакеті АТБ, який був схований у такий самий пакет . Після скидування одного пакету з вибухівкою для сторонніх глядачів Дід все одно залишився б з тим самим пакетом. 

Другий член групи мав відслідковувати, щоб поруч не було цивільних, і вже при під’їзді росіян дати знак третьому, щоб той здійснив телефонний дзвінок та задіяв міну.

Проте всю операцію хлопці вирішили скасувати. Значні проблеми були з детонатором. Його мали приєднати перед виїздом Діда, щоб він не витрачав на це час на місці. Але переміщуватися з детонатором було небезпечно, він міг спрацювати від коливань.

“Історія з вибухівкою вийшла невдало. Дуже мені шкода з того. Бо дуже хотів я подивитися, як палають росіяни”, – каже Сергій.

Нащадки Бандери

У червні підпільники Сергій та Євген за наказом керівників виїхали з окупованого міста. У Херсон повернулися вже після звільнення. 

З дитинства Сергій знав про партизан те, що розповідала татова тітка. Їй нині 99 років, а в часи Другої світової вона була медсестрою радянської армії. Бандерівцям вона закидала співпрацю з німцями, вбивство червоноармійців та називала їх фашистами.

У шкільні роки Сергій почав більше цікавитися українськими підпільниками, багато читав поза шкільною програмою історії. І дійшов висновків, що ідеї бандерівців близькі до його світогляду. 

“Наша партизанщина в окупованому росіянами Херсоні схожа на діяльність ОУН-УПА. Я думаю, що ми продовжуємо ту справу українського підпілля. Я теж дотримуюся думки, що Україна – це від Сяну до Кавказу. Так що Ростову приготуватися!” – напівжартома каже сучасний послідовник Бандери. 

Проте уточнює: якщо ЗСУ зупиняться на кордоні держави станом на початок 2014-го, його це теж влаштує.

Автори: Олексій Братущак, Костянтин Рєуцький, для УП

“Великі битви” – спільний проєкт Сил територіальної оборони ЗСУ та “Української правди”. Його метою є збереження пам’яті про події російсько-української війни. 

Команда проєкту збирає історії українських оборонців для того, щоб відтворити деталі кожної з ключових подій цієї війни. Згадати кожного та показати величну панораму битви українського народу за свою свободу та незалежність – таку мету ставить перед собою команда проєкту.