До війська — по-людськи, а не через бусик: як працює центр рекрутингу тероборони

Денис Семирог-Орлик на позивний Капела у теробороні з 2019-го — вступив ще до реформи, яка розпочалася незадовго до повномасштабного вторгнення. У складі київської бригади ТРО від початку великої війни він воював за Ірпінь, Харківщину, Луганщину,  Донеччину. На ньому була організація життєдіяльності підрозділу і вся логістика. А також підготовка солдатів і сержантів.

Нині ж Денис — головний сержант Центру рекрутингу сил тероборони. hromadske поговорило з військовим про те, чи легко потрапити у «дронарі», як пройти ТЦК і ВЛК на шляху до бажаного підрозділу, скільки жінок хочуть у ТРО та чому рекрутер уже не сподівається повернутися до цивільної роботи архітектором.

Дроном керує один з двадцяти

На службу до війська заманюють у різний спосіб. Приміром, у Британії показують ролик для людей, які ніде не подорожували: білий корабель, гори, острови, пальми, дівчата. Там такий слоган: «З Королівським флотом побачиш увесь світ». У нас є щось подібне: «Хочеш побачити Україну — йди в ЗСУ: що два місяці нова область». Жарти жартами, а як ви заохочуєте йти у рекрутинговий центр?

Якби з фронту не надходила сувора правда чи, навпаки, гіпертрофована неправда про війну, що викликає надпотужні емоції, якби це не виривалося назовні, можна було б і пальми показувати. Але нам скажуть: «Ви нас дурите».

Основний наш наратив: якщо ми зараз не відіб’ємося від кацапів, ми всі трупи. Друге: що відповіси своїм дітям через 20 років на запитання: «Тату, а що ти робив? Чому мені зараз доводиться воювати?».

Це ви граєте на почуттях патріотизму й на совісті. Чи є ще щось переконливе?

Завдання центру рекрутингу — донести, що можна потрапити до війська по-людськи, а не «через бусик».

Головне — наша репутація: ті, хто до нас звертається, точно потраплять в обраний ними підрозділ. Не буде такого, що на якомусь етапі все полетить шкереберть, і вони опиняться не там, де хотіли. Тобто ми виконуємо зобов’язання і перед людиною, і перед військовою частиною: приводимо їм потрібних фахівців, а не будь-кого заради «галочок» і «плюсиків».

Фото: Денис Семирог-Орлик на позивний “Капела”

А які фахівці потрібні? На які вакансії найбільше охочих?

Війська Cил ТрО потребують спеціалістів з радіоелектронної боротьби, зв’язківців, медиків. А самі люди хочуть працювати у штабі, діловодами, зв’язківцями й бухгалтерами, операторами БпЛА.

З тих, хто хоче стати оператором безпілотника, підходить один з двадцяти. Чому так? Бо вони не знають, що це. Надивляться ютубчика і вважають, що це чувак весело літає і вбиває кацапів — ще й відео красиве знімає.

Частина кандидатів — мрійники, які думають, що будуть пілотами, не доклавши жодних зусиль. Дехто не розбирається в комп’ютерах або має порушену дрібну моторику. Такі відпадають уже після співбесіди.

Ще якась частина перестає брати слухавку, коли дізнається, що це важкий небезпечний фах, що вони будуть пріоритетною ціллю для противника. Ми від них цього не приховуємо.

Рекрутери нашого центру проводять дві співбесіди: одна телефоном, інша по відеозв’язку. 

Під час цих розмов рекрутери, які самі щонайменше два роки воювали в піхоті, розпитують у кандидатів: чому захотіли стати оператором БпЛА, чи десь цього навчалися, чи знають якісь програми, чи вже літали. Щоб потрапити на таку посаду, треба вже щось уміти. Часто з’ясовується, що людина «просто хоче».

Іноді приходить кандидат на посаду діловода. Його просять вислати резюме, а він запитує: «А що це?». Ну який з нього діловод?! Люди переоцінюють свої вміння. Вони просто хочуть потрапити на тилову посаду й мати непоганий шанс, що виживуть. Ми не можемо їх за це засуджувати, проте і брати нефахівців не можемо.

Насамперед розбирають медиків і водіїв категорії С (керування вантажівками). Вони розлітаються, мов гарячі пиріжки. Як і ті, хто сам пройшов якісь курси, підготувався. Вони навіть можуть вередувати: до вас не піду, а піду в Третю штурмову.

А навчити ви ж теж можете?

Можемо. Та спершу рекрутери дізнаються, що кандидат уміє в цивільному житті. Краще, щоб мав технічну освіту, дружив з комп’ютерами, розумів фізику процесів: що відбувається під час польоту хоч трошки. А також — чи здатний до навчання.

На недавній виставці KyivBookFest ми поставили симулятор FPV-дрона, щоб люди спробували політати. Приходить молодь до 24 років. Вони вже десь літали, в них виходить. Потім приходять такі самі, які нічого не робили. Ці в повітрі апарат утримати не можуть. Приходять старші — взагалі втрачають орієнтацію. А тоді приходить 6-річка. Я їй показав, а вона угукнула, поклацала пальцями — вжух — і дрон полетів. А тоді другу дитину пропускає і каже: «Зараз я тебе навчу».

Якщо ми після двох співбесід розуміємо, що людина або вже готова, або буде готова після навчання, то зв’язуємо її з командиром підрозділу. Вона проходить співбесіду ще й там. Якщо і там її беруть — оформлюємо, проводимо через територіальний центр комплектування, через військово-лікарську комісію. Потім кандидат їде на місяць на базу загальної військової підготовки. Після цього за потреби опановує фах. На це піде ще десь місяць. Скажімо, вчиться на оператора БпЛА. Потім іде служити. Все.

Був у нас випадок: ми рекомендували дівчину на посаду оператора безпілотника, але в підрозділі відповіли, що вона не підходить. І тут же заманили її до себе на якусь іншу посаду. Ми заперечили: ні, вона саме туди прагнула, вона для цього щось робила — ми ж її відібрали, ми її вивчимо. Вивчили — вона пішла служити в інше місце.

Якщо кандидат не підходить на бажану посаду, що з ним відбувається далі?

Ми пропонуємо йому іншу. Якщо рекрутер каже «я вас завтра наберу» — і справді набирає, то рух триває.

Інколи людина каже, що на інше не готова. А передзвониш за місяць — передумала. Десь 30% з тих, кому телефонували повторно, погоджуються на співбесіду знову. Треба нагадувати про себе, треба цікавитися кандидатами.

Для когось 30 тисяч в армії — мов манна небесна

З чого почати цивільному, який вирішив піти у військо? Йти до рекрутингового центру? А якщо є знайомий військовий командир, можна домовлятися напряму?

Можна почати з пошуку вакансії. Подивитися сайти armyinform, lobbyx, robota.ua, work.ua, olx, де рекрутингові центри публікують оголошення. Або зайти на сайт Центру рекрутингу української армії. Там детально розписано, що робити; є відповіді на найпоширеніші питання, адреси центрів у кожному місті.

Якщо людина побачила рекламу бригад — як-от Третя штурмова, «Вовки Да Вінчі», «Хартія», «Лють» — можна їм подзвонити. Часто кандидати телефонують у кілька місць, з ними одразу починають працювати рекрутери. Все залежить від першої співбесіди: чи виникне симпатія, довіра. Фактично йде битва за клієнта.

Можна піти таким шляхом: якщо є знайомий командир, наприклад у «Вовках Да Вінчі», який бере вас до себе, то йти саме в їхній центр рекрутингу і проходити цей шлях — ТЦК, ВЛК й БЗВП — з ними.

Буває, людина приходить до нас: «Хочу в 103 бригаду, там у мене знайомі, дуже задоволені». — «Добре, давайте». Тобто варіантів багато. В тому ж і справа, що ми — сервіс.

Можна запевнити кандидата, що на нього чекає та сама робота, що й у цивільному житті, але тепер в армії та навіть з більшою зарплатою? Скажімо, людина так само ремонтує двигуни, але тепер у формі — і не боїться ТЦК.

Ми не обманюємо людей і не кажемо, що вони робитимуть те саме: між цивільною роботою і службою у війську є різниця. Може, він ті самі гайки крутитиме, але вдома на нього нічого не прилетить, хіба що випадково. А тут усе ж таки фронт.

Кажемо, що це служба, але ви виконуватимете роботу, яка вам уже знайома.

Які ще в людей мотивації? Гроші?

Звісно, про зарплату питають. І ми відповідаємо й додаємо: якщо будеш у зоні бойових дій, отримаєш додаткове грошове забезпечення.

Був такий випадок: боєць вийшов після бою сильно контужений. Трохи оговтався. Командир питає: «Як ти? Ще раз підеш?». Той каже: «Якщо сотку платитимуть, піду».

Для всіх по-різному. Є люди, які таких грошей у житті не бачили — коли ж їм ще й бойові платили, то не знали, що з тим робити. Витрачали їх на такі речі, що й не розповіси…

Ігровий бізнес найбільше піднявся на військових. Та більшість усе ж вкладаються в житло, ремонти. Чи відкладають, аби родина могла нормально жити. Для когось 30 тисяч — манна небесна, тоді як для тих, хто прийшов з бізнесу, 50 тисяч — це взагалі ні про що.

Дратує, коли бачиш засмаглих накачаних молодиків у шортиках, які собі лате на кокосовому молоці замовляють. Їм нічого не болить.

Буває й навпаки: 19-річні хочуть на фронт, а я їх зупиняю: «Може, для початку підете у військове училище, станете фахівцями?».

Знав я двох братів: один 17-річний — однак сказав, що йому 19, і його якось пропустили; другий був старший на кілька років. Коли він загинув — прилетіло в окоп — молодший ридав, як дитина. Ми зробили все можливе, щоб звільнити його від служби. Різні є історії.

Дзвонить нам чоловік, який був в окупації у Херсоні. Поранений. Без ока залишився, травми по всьому тілу. Але в нього така жага помсти — він хоче воювати, а не беруть. У слухавку плаче. Ми теж нічого не вдіємо, бо його ВЛК не пропустить. І наш працівник, рекрутер, у розпачі: «Ну як так — хворі хочуть у військо, а здорові ховаються?».

А скільки жінок приходить?

Порахували — 21% від загальної кількості. Частина хоче на небойові посади, а деякі прицільно шукають саме бойові.

Чому не на фронті?

Як дізнатися про ваш рекрутинговий центр?

Є люди, які про нас і не чули. По телебаченню не розповідають — кажуть, нецікаво. От якби я комусь зараз юшку пустив, то сюжети знімали б. Та й тоді до завтра вже б забули.

Давайте чесно: держава щось зробила, щоб розповсюдити інформацію? Майже ні. Хіба білборди вішають уздовж тих доріг, де їздить командування.

Усе, що з’являється в етері, — творчість самих рекрутингових центрів, які розповідають про себе. Скільки те відео в ютубі збирає переглядів? 300?

На початку я написав статтю і виставив на новинному ресурсі, який охоплює 15 великих міст. Це дало великий сплеск звернень? Не дало нічого. Тоді я написав у 60 різних телеграм-каналів — з них відповіло 10, а опублікувати оголошення погодилися лише чотири. 

Тільки тоді, коли ми стали давати платну рекламу в Google, нас почали бачити соцмережі — і люди стали нас знаходити. Тобто, як і будь-де, реклама має результат. Зараз пишуть і на сайт, і особисто.

Звідки гроші на рекламу? Держава дає?

Ні, меценати. Одразу відчутно: щойно гроші закінчуються — реклама зупиняється — потічок охочих пересихає.

Чесно кажучи, я розумію, що треба більше розповідати людям. Проте як звернутися, щоб у них з’явилося бажання воювати? Не знаю. Робив відео на 40 секунд — начальство каже, треба коротше. Намагаюся у 25 секунд впхати щось змістовне — а люди не дивляться.

Є старий жарт: чим перформанс відрізняється від інсталяції. Перформанс — це спочатку подзвонити у двері, а потім на*рати на килимок. Інсталяція — це спочатку на*рати на килимок, а тоді подзвонити у двері.

Так от, ти не знаєш, що робити — перформанс чи інсталяцію, щоб привернути до себе увагу.

Спершу я писав менторські тексти, хотів людей трохи ущипнути, присоромити. Це не працює. Тоді просто почав давати інформацію. Реагують, але переважно по-чорному, з особистим підколом: «Чому не на фронті?», «З окопу пишеш?».

«Вихід» з війська завжди неприємний

Перелічіть переваги ТРО, щоб люди захотіли до вас піти.

У нас менше старих кадрових військових. Люди прийшли сюди з цивільних і стали командуванням — тому в них людяніше ставлення до особового складу.

Перевага тероборони — люди у підрозділі з одного регіону, одне одного знають. Якщо побратим із твого села, твоєї вулиці, то навряд чи з ним сваритимешся. Тобі з ним потім жити.

Ще є така історія: коли ТРО інколи виходить на відновлення, то повертається у свій регіон, тож у командирів є можливість дати своїм більше відпочити, потрапити додому. Якщо людина служила гарно, зальотів не мала, чого її не відпустити?

В армії життя не закінчується. Ти приходиш і потроху вливаєшся у колектив, військові стають твоїми друзями, братами. Ти цим живеш.

Мені закарбувалася недавня розмова. Один мій побратим розповідав: «Я так хотів схуднути… Приїхав з позиції, а Юра, товариш, такий борщ приготував, котлети, картоплі зварив, ще й салат зробив! Як я схудну?».

Усі повинні розуміти: якщо йдете у військо, маєте усвідомити, що тут ви будуєте військову кар’єру. На жаль, ми зараз на такому етапі війни, що всі виходи з війська неприємні. Або для вас і для рідних, або тільки для рідних.

Тобто або смерть, або каліцтво?

Так. Якщо ви це приймете, все буде нормально. 

Якби я думав «коли все завершиться, знову піду займатися архітектурою», це ні до чого хорошого не привело б. Через три роки війни я нафіг нікому не потрібен. Якщо ти військовий — знай, інших варіантів немає. Можеш пошукати інше місце, інший підрозділ, інший напрямок, перевестися. Але ти мусиш працювати — тому найкраще навчитися отримувати задоволення від роботи.

Ви маєте ставитися до служби у війську як до професії, досягати чогось. Тоді будете на своєму місці.