"Десант" з ТрО. Як після підриву Каховської ГЕС з-під носа окупантів евакуювали сотню цивільних

Підрив росіянами Каховської ГЕС став не лише екологічною катастрофою. Тисячі українців опинилися у зоні лиха, стали заручниками стихії. Кадри, як жителі Херсонської області рятуються від води на дахах будинків, облетіли весь світ. І якщо на вільній території, як ось у Херсоні, працювали сотні рятувальників, то евакуація з лівого берега Дніпра була дуже небезпечною. І не лише через сильний потік води вкупі зі сміттям, що заважав руху човнів. Кілька місяців до того острови від Олешок до Голої Пристані були зоною бойових дій. Щоб врятувати людей з дахів затоплених будинків треба було зайти на окуповану територію.

Зазвичай захід на контрольовану ворогом територію — це завдання для спецпризначенців. Але 6 червня вивозити людей з-під носа росіян взялися тероборонівці. Один з них — херсонець з позивним «Десантник». На рахунку його групи — близько сотні врятованих життів. Найвідоміша операція — евакуація родини, якій дронами передавали воду.

Чоловік просить не згадувати його ім’я та прізвище, він відомий у Херсоні багатьом дачникам. До широкомасштабного вторгнення ледь не кожна херсонська родина мала дачу на островах та у селах навколо Дніпра. Багато хто залишився на цих дачах після окупації. Після підриву каховської греблі «Десантник» почав отримувати десятки повідомлень з проханням евакуювати рідних з лівого берега. Тероборонівець розповідав, як його групі вдалося врятувати сотню українців з окупованої території.

О 6-й ранку 24 лютого «Десантник» був в херсонському військкоматі. До того строкову службу він проходив ще за часів Совєтського Союзу, мав досвід АТО. У перший же день широкомасштабного вторгнення чоловік потрапив до херсонської тероборони і вже за кілька годин у групі найдосвідченіших прямував до Антонівського мосту зустрічати ворога. Тероборонівці одразу потрапили під авіанальот і разом з 59-ю бригадою, яка виходила з лівого берега з оточення, відійшли до Миколаєва. Там кілька херсонських тероборонівців доєдналися до 79-ї десантної бригади і наступні кілька місяців тримали оборону навколо міста.

До Херсона «Десантник» повернувся вже після звільнення міста разом з відновленим батальйоном тероборони. Уже невдовзі почалися бої за лівий берег, і «Десантник» відіграв у цій операції важливу роль.

У цивільному житі він займався бізнесом — перевозив пасажирів та вантажі водним транспортом. Саме він возив дачників на острови, за які на початку 2023-го довелося воювати. Річковий транспорт бізнесмена перетворився на флотилію «Десантника», яку тепер використовувала місцева тероборона.

«Усе, що залишилось у справному стані, я евакуював з тієї сторони. Залишилися лише маленькі плавзасоби, це — моторні човни. Великий транспорт — баркаси, катери, баржі з кранами і все інше було розбомблено. Я сам їздив на місце збирати, там жах, нічого не залишилося. Збирав цей «флот» 30 років, а залишився майже з нулем», — розповідає тероборонівець.

Під час боїв на островах херсонські тероборонівці почали називати себе «річпіхами». Моторні човни «Десантника» стали важливою складовою успіху операції. Вони завозили «річпіхів» на лівий берег, евакуювали поранених, забезпечували вогневу підтримку. За пару місяців зухвалістю «річпіхів» почали обурюватися в російських пабліках. «Катаються на човнах як кубинські наркобарони», — писали «воєнкори» окупантів у своїх телеграм-каналах.

«Під час деяких завдань треба було швидко їхати, бо при перетині русла річки ми потрапляли в зону обстрілу противника. З нашого боку були дуже ризиковані дії, але швидкість допомагала забезпечити безпеку особового складу. Без цього ніяк», — пояснює тероборонівець, чому «річпіхи» швидко пересувалися на човнах, як ті «кубинські наркобарони».

Вранці 6 червня «Десантник» отримав наказ від командира на терміновий збір. Тоді тероборонівець дізнався, що росіяни підірвали Каховську ГЕС і отримав команду: мобілізувати усю «флотилію» для евакуації бійців з островів. Ця евакуація тривала кілька годин під шаленим ворожим обстрілом.

«Почалася велика течія. Така, що човен на повному моторі проти течії майже стояв. Тому евакуювали бійців майже на ходу. Човен застрибував майже на берег, одного-двох бійців хапали, затягували у човен і відчалювали, щоб нас течією не занесло на дачі. Потім вже просто з води хлопців витягували», — згадує «Десантник» початок евакуації.

Коли всі тероборонівці покинули острови, «Десантник» почав отримувати повідомлення від знайомих. Цивільні просили врятувати їхніх рідних, які залишилися в оточенні води у своїх будинках на окупованій території.

«Коли мені вже почали дзвонити люди, що десь стоять на другому поверсі і води вже більше поясу та продовжує прибувати, я з дозволу свого керівництва переодягнувся в цивільний одяг, здав зброю і під виглядом якихось цивільних служб вирушив на евакуацію», — згадує тероборонівець.

Уже в перші свої виїзди «Десантник» врятував близько десятка людей з дач Великого Потьомкінського острова. У звичайний час цей шлях човен проходив за 15-20 хвилин, тепер проти течії йшов більше трьох годин. Спочатку тероборонівець вийшов з двома човнами — один тягнув іншого. Таким чином за раз можна було врятувати більше людей, щоб не доводилося вибирати, кого вивозити. Але потім вирішив, що човни мають працювати окремо, щоб швидше йти проти течії.

Перші евакуації продемонстрували рятувальникам можливості тероборонівців, «Десантнику» почали передавати інформацію про інших людей, які благають про допомогу.

«Тоді в Херсон з’їхалося багато рятувальників. Але вони працювали по місту. Виходити в плавні — це і небезпека для них, і там же по карті вже не зорієнтуватися було. Вода розлилася, змінилося русло, орієнтири вже не знайти. А я ж місцевий, все з закритими очима знаю. То мені почали давати приблизні координати, і ми виходили забирати людей», — пояснює «Десантник», чому саме його група була залучена для евакуації з лівого берега.

Поки тероборонівці ходили туди і назад на лівий берег, увесь світ майже у прямому ефірі спостерігав за катастрофою та рятувальною операцією. Найбільше запам’яталася родина, якій українські військові дронами передавали пит­ну воду. Катерина з двома дітьми Максимом та Марією ста­ли заручниками стихії у двоповерховому будинку під Олеш­ками. Рівень води вже так піднявся, що вони рятувалися на даху.

На одній з пляшок їм передали повідомлення: «Тримайте­ся без паніки, евакуація буде. Santa». Згодом стало відомо, що «Santa» — це прикордонник, який передавав воду. А от на евакуацію відправилася група «Десантника».

«Від прикордонників нам передали координати, де знахо­диться жінка і двоє дітей. І ми поїхали. Забрали жінку, ді­тей, ще одного чоловіка, а також подружню пару — людей похилого віку. Тобто ми поїхали за трьома, а вивезли звідти одразу шість осіб», — розповідає «Десантник». При цьому він забуває додати, що разом з людьми того разу врятува­ли ще трьох собак та двох котів, що видно на відео з його човнів.

Але самому «Десантнику» найбільше запам’яталася інша евакуація. Про допомогу благала жінка, в якої чоловік був після інсульту. У нього ноги не працювали, лише одна пра­цююча рука. Сама жінка його б не винесла до човна. Теро­боронівці зайшли на човні у двір, а щоб підійти до будинку, треба було ризикувати, бо мотор міг зачепитися за дроти. Напарник стрибнув у воду, і спільними зусиллями чоловіка затягнули у човен.

«Потім по дорозі набрали ще кількох лежачих людей. І от це — найважча евакуація, коли людина не повністю підвлад­на собі фізично. Ми її намагаємося затягнути в човен, а тіло таке важке, наче пів тонни важить. І це в умовах, коли річка гребе, тільки відпустись, тебе швидко відносить на десять метрів», — пояснює рятувальник.

В одному з виходів група «Десантника» натрапила на во­рожу евакуаційну групу. Сталося це в районі селища Карда­шинка. Під час боїв за острови з цього населеного пункту по тероборонівцям регулярно працювали танки. Аби врятувати українців, бійці зайшли на контрольовану ворогом терито­рію.

«Ми евакуювали людей з Кардашинки. Місцеві розповіли, що один човен, який ми зустріли, у ньому були двоє в цивіль­ному, то вони — поплічники окупаційних сил. Вони вивозили людей на трасу Гопри-Олешки, тобто в бік окупованої тери­торії. Після цього ми з ними ще тричі стикалися, але просто розминалися, навіть не спілкувалися», — згадує «Десантник».

Іншим разом його група побачила російських військових. Човен рухався лівим берегом посеред лісу. За 300 метрів пролягала дорога, якою їхав ворожий Урал з окупантами. Проте з вантажівки не помітили серед лісу човен.

Так на окуповану територію група «Десантника» виходила кілька днів. Згодом розвідка отримала інформацію, що росія­ни влаштували їм засідку, поставили кулеметників.

«Ті поплічники окупантів нас таки здали. Люди ж між собою спілкувалися, хто куди евакуювався. То розвідка нам пере­дала, що росіяни хочуть нас спіймати, влаштували засідку. І був такий випадок, що в Кардашинку поїхав спецпідрозділ, їх на територію впустили, вони взяли людей на евакуацію, а на зворотному шляху їх розстріляли в спину, то там були поранені та загиблі серед цивільних. На цьому евакуація з Кардашинки припинилася», — розповідає тероборонівець.

Загалом в ті дні група «Десантника» з окупованих терито­рій евакуювали близько ста осіб. За цей вчинок тероборонів­ці отримали нагороду від президента. Але не менш важливи­ми є слова подяки від херсонців за врятовані життя свої та своїх близьких.

За час, коли у цивільному житті «Десантник» возив херсон­ців на дачі, змінилося два покоління дачників. Чоловік каже, що на річкові перевезення витратив 30 років свого молодо­го життя. Для нього це — справа всього життя. Тож мріє, як після закінчення війни знову розвозитиме знайомих на їхні дачі на Дніпрі.