Чому варто долучитися до ЗСУ

Капітан Збройних сил України та начальник штабу 130 окремого батальйону ТрО Артем Калайдов написав мотиваційний допис про те, чому варто долучитися до Сил оборони.

Він відзначає, що більшість людей взагалі хибно уявляє собі військо, і наголошує, що ЗСУ сильно змінились за останнє десятиріччя. Texty.org.ua публікують позицію автора у вигляді дещо адаптованої прямої мови.

З перших днів повномасштабного вторгнення наш батальйон був і залишається укомплектованим людьми, яких заведено вважати елітою: підприємцями, науковцями, топменеджерами, лікарями, інженерами, IT-фахівцями, діячами культури.

І коли я кажу «підприємці», то маю на увазі в тому числі підприємців які оперують активами з оцінкою в дев’ятизначних числах в доларовому еквіваленті. Коли кажу про науковців, то маю на увазі в тому числі докторів наук. І так по кожній категорії. Завжди згадую розповідь мого побратима, в якій він цитує одного з командирів рот в перші дні вторгнення: «дивись, ось три доктори наук окоп риють!»

Серед нас присутні люди з найрізноманітнішим досвідом. І рідко коли він заважає бути їм ефективними і корисними в Силах оборони

Серед нас присутні люди з найрізноманітнішим досвідом: звичайні фермери, майстри своєї справи, рядові менеджери, викладачі. Є студенти, які буквально вчора закінчили школу. Є люди, доля яких складалась не найкращим чином, включаючи проблеми із законом. Дуже різні люди. Але рідко коли їх попередній життєвий досвід заважає бути їм ефективними і корисними в Силах оборони.

Зазвичай будь-який досвід можна вміло застосувати. І жодний статус чи досвід людей не заважає їм ефективно взаємодіяти один з одним: нести службу разом, сваритись, миритись, сперечатись, знаходити рішення, перемагати, рятувати один одного. В більшості випадків про статус і досягнення своїх побратимів і посестер ти можеш дізнатись через місяці спільної служби. Це не так важливо, ніхто не буде соромитись чи хизуватись.

Я розповідаю вам про цих людей, щоб ви зрозуміли дуже просту думку: ви не відрізняєтесь від них. Ви не гірші, не кращі, не дурніші і не розумніші. Їх життя і доля така ж важлива для майбутнього, як і ваші. Ви не гірше пристосовані для війни, ніж вони були перед тим, як вступити до лав Сил оборони. Ваша безпосередня участь в Силах оборони не менш важлива, ніж тих, хто вже долучився. Вся різниця тільки в тому, що ви поки що не наважились долучитись. І це можна виправити.

Отже, ви не прийняли рішення долучитись і я сподіваюсь, що це тимчасово. Що вас тримає? Ризик для життя і здоровʼя? Звісно. Але чи не ризикуєте ви щодня? На ваші голови щодня летять шахеди, калібри, кинджали та решта зброї невибіркового ураження. І продовжать летіти до перемоги. Чим довше Силам оборони не буде вистачати вас – тим довше ця зброя буде падати на голови та вбивати українців.

Спробуйте подивитись стратегічно: чи є менш ризикованим “звичайне” життя в нескінченній війні?

Здатись і припинити це? Ну тоді вас будуть вбивати іншими способами. Дозвольте не буду нагадувати приклади Бучі, Маріуполя, Ізюма, безлічі інших українських міст, містечок і селищ. Спробуйте подивитись стратегічно: чи є менш ризикованим “звичайне” життя в нескінченній війні? Та чи живуть життя люди в тилу, перебуваючи в постійному страху та невизначеності?

Чи живуть життя чоловіки, яких дружини приховано возять на роботу? Яким дружини приносять продукти додому та забирають їх посилки з Нової Пошти? Чоловіки, які постійно озираються на мене, коли я приїжджаю у відпустку, боячись що будь-хто в формі є представником ТЦК – вони живуть? Ті, хто не можуть піти відпочивати з друзями, зводити дівчину в кіно, прогулятись в парку? Ті, яким просто постійно потрібно опускати очі?

Що ще вас тримає? Бізнес? Кар’єра? Справа всього життя? Я можу зрозуміти. Мені довелось закрити свою справу, і це дуже боляче. Та чи є сенс в цій справі, якщо вона нічим не убезпечена? Жодних гарантій в тому, що тією ж ракетою завтра не буде зруйноване все. Не постраждають ключові співробітники.

Більшість людей взагалі хибно уявляє собі військо. Збройні Сили України сильно змінились за останнє десятиріччя

Я не знаю як ще відмовляти вас від цієї пасивності та не-життя. Тому давайте розповім, як може бути інакше, бо є розуміння того, що більшість людей взагалі хибно уявляє собі військо. Збройні Сили України сильно змінились за останнє десятиріччя. Це воююча армія, і в нормальній військовій частині всіх цікавить ваша ефективність в першу чергу. Коли ми говоримо, що у нас немає «затягів», то це буквально те саме і означає.

Я не впевнений, що ми, перебуваючи у війську вже третій рік, вміємо правильно шикуватись. Нікого не цікавить ваша борода, пірсинг в носі, колір волосся та тату. Нікого майже не цікавить ваша форма одягу, аби вона тільки не була схожа на форму країни-агресора, бо це елементарно небезпечно для вас самих. Фрази «пане майоре, дозвольте», «за вашим наказом», та «згідно відповідно» ви швидше вивчите з мемів ніж з реальної необхідності використання.

З часом ви помітите, що певною мірою рівень свободи у військовослужбовців більший за цивільних. Під час ротацій та відпустки ви нікому не цікаві: у вас є документи та всі необхідні дозволи на переміщення майже будь-де. Минулого грудня я насолоджувався краєвидами Праги, запеченою рулькою та чеським пивом – все це в абсолютно офіційній відпустці. Ніякого запливу по Тисі. Ніяких «обкашлювань питань» щодо включення в «Шлях». Спокійно і гідно перетинаєш кордон і насолоджуєшся життям.

У жодному разі я не хочу сказати, що військова служба – це легка прогулянка. Але це можливо для кожного. Війна не означає, що ви нескінченно будете проводити час в декораціях першої світової війни. Сучасний світ дивна штука: виходячи на ротацію лише за декілька кілометрів від лінії зіткнення вам буде доступна якісна кава, будь-які продукти, якісні заклади харчування або готова їжа з доставкою, барбершопи, інфраструктура, парки та озера.

Моя посестра, де б ми не були, знаходила собі майстра з манікюру та масажиста. Якщо захочете, я покажу вам місце, де готують найсмачніший шашлик в світі. Повірте, він настільки смачний, що дружина вимагає привозити його з собою кожного разу, коли їду у відпустку. Так, поруч може бути чутно звуки виходу реактивної артилерії, інколи прилітають КАБи, але я веду до того, що життя вирує навіть там, де ви зовсім того не очікуєте.

І в польових умовах можна знайти свої переваги. У вас завжди буде світло від генератора або Ecoflow та інтернет від Starlink – не всім доступна ця розкіш у великих містах

Та і в польових умовах можна знайти свої переваги. У вас завжди буде світло від генератора або Ecoflow та інтернет від Starlink – не всім доступна ця розкіш у великих містах. А як щодо лайву від фронтмена гурту Тінь Сонця прямо в бліндажі? І це я вам далеко не всі таємниці розкриваю.

Отже, не асоціюйте своє приєднання до війська з чимось фатальним. Життя не закінчиться, воно продовжиться. В прифронтових містах все зроблено для військовослужбовця і обертається навколо військовослужбовця. Військовослужбовці влаштовують тижневі побачення зі своїми другими половинками, народжують дітей, дають прихисток домашнім тваринкам, будуть спільні плани на майбутнє.

Окремо хочу сказати про ваших майбутніх командирів, побратимів та посестер. Вище по тексту я вже розповідав вам про те, ким ці люди були до вторгнення, а тепер вони ще й мають колосальний досвід ведення бойових дій, володіють необхідними знаннями і готові всім цим ділитись з вами.

Повірте, вони як ніхто зацікавлені в тому, щоб навчити вас вижити та перемогти ворога. Їх очі горять, в очікуванні того, аби ділитись з вами цим досвідом. Вони навчать вас страшних речей щодо ворога. Захоплюючих речей. Та страшно-захоплюючих речей. Тим паче, що у нас є широкий спектр військової техніки, з якою можна вчитись працювати та ефективно наносити ураження ворогу. Немає хіба що власної великої авіації і флоту (поки що).

Майже всі ці командири виросли з молодших офіцерів, а дехто навіть з солдатів. Саме так, деякі люди, які зараз стоять на чолі батальйону, 2,5 роки тому були звичайними солдатами. А тепер вони командують, керують війною і за ними в гарному сенсі «полюють» інші військові частини, пропонуючи ще більше військово-кар’єрне зростання. Все це тому, що вони ефективні, віддані справі і розуміють питання з середини.

Військова кар’єра доволі доступна штука: працюйте наполегливо, постійно навчайтесь, намагайтесь не сильно лажати і військо саме примусить вас йти вгору

Так само два з половиною роки тому я починав свою службу молодшим лейтенантом в розпорядженні, який нічого не розумів, нічого не знав, не мав жодного досвіду, окрім цивільних навичок. Я був твердо переконаний, що керувати завжди будуть «дорослі», навчені, кадрові військові, «народжені для війни», а я тут поруч постою, покурю в сторонці. Виявилось, що ми і є ці «дорослі». І цим я хочу сказати, що військова кар’єра доволі доступна штука: працюйте наполегливо, постійно навчайтесь, намагайтесь не сильно лажати і військо саме примусить вас йти вгору.

Ми, як суспільство, часто говоримо про недосконалість військового менеджменту, військового керівництва, процесів, практик, методів прийняття рішень. Але ця система відчуває шалений кадровий голод. Не «аби якихось» людей. Не тих людей, які залишились після всіх інших, хто забронювався і пішов на економічний чи культурний фронт. Ця система потребує саме тебе. Цілком реально за 2-3 роки пройти шлях від солдата до комбата, від «піджака» до офіцера оперативного рівня. Небачена швидкість, за якої в тебе є можливість показувати як потрібно працювати, що потрібно змінювати, як слід командувати.

Тож, можливо, дочитавши до цього місця, ви захопились та вирішили мобілізуватись… Але не сьогодні, а колись потім! Ооо, мої любі друзі. Право вибору місця служби у вас є тільки до тих пір, поки вас не «запросили» примусово. Знали б ви, скільки я прийняв повідомлень і дзвінків про те, що когось «в одних трусіках зняли з потяга» і привезли в ТЦК, а тепер треба щось придумати.

Держава має вирішувати проблему виживання і вирішує її так, як може і вміє. З моменту вашого примусового притягнення в ТЦК з кожною хвилиною можливість долучитись до конкретного підрозділу, який виберете ви самі – стрімко зменшується. В деяких випадках ця можливість просто зникає в першу ж хвилину.

Тому я закликаю вас переглянути свої плани. Прийняти неминучу необхідність вкластись в спільну перемогу та зробити власний вибір вільної людини, що будує майбутнє. Прийміть це рішення, подивіться на підрозділи, оберіть собі до душі, познайомтесь та долучайтесь чим швидше.

І я закликаю вас приєднуватися саме до нашого підрозділу – 130 окремого батальйону територіальної оборони. Командири, досвід, техніка, найнадійніші люди поруч. Нам потрібні ботани й рекси, пілоти та мехводи, піхотинці і сапери, медики й інженери. Для початку пропоную просто заповнити анкету і очікувати дзвінка рекрутера. Ми точно не видамо вам повістку і не мобілізуємо примусово. Не хочемо і не маємо таких повноважень. Анкета – це просто знайомство.

Посилання на анкету тут.